Лізоцим в носовому секреті

Визначення активності лізоциму в носовому секреті, сироватці крові, мокротинні, носовому секреті у хворих з захворюваннями органів дихання присвячено ряд досліджень.

Дані про вміст лізоциму в біологічних рідинах нечисленні і суперечливі. Є відомості про зниження вмісту лізоциму в сироватці крові у хворих при хронічних пневмоніях, утрудненому носовому диханні.

Бактеріологічна активність лізоциму вивчена в слизовій оболонці носа у хворих хронічним синуситом. За допомогою гістохімічних та електронно-мікроскопічних прийомів встановлено скупчення лізоциму навколо бактеріальних тіл, в цитоплазмі бактерій. Вченими зроблено висновок про здатність лізоциму котрі захищають слизову оболонку порожнини носа від різних бактеріальних інфекцій.

Вміст лізоциму в носовому секреті та мокротинні визначають по ферментативному лізису чутливих до нього бактерій Micrococcus lysodeicticus турбидиметрическим методом. Метод дозволяє визначити абсолютну кількість лізоциму в біологічних рідинах.

Методика визначення лізоциму в носовому секреті наступна. Носовий секрет, зібраний протягом доби, розводять 0,5% розчином натрію хлориду і 5 разів для позбавлення від баластних білків і зменшення каламутності, потім підкислюють її 5% розчином оцтової кислоти до рН 4,2-4,4 і кип'ятять і протягом 2-3 хвилин, що викликає згортання білка. Кип'ятіння в кислому середовищі не призводить до втрати активності лізоциму. Секрет фільтрують і нейтралізують 1% розчином їдкого натру до рН 6,0-7,0, при якому активність лізоциму стає максимальною.

Всі вимірювання проводять в спеціальних каліброваних кюветах, в кожну з яких вносять 0,5 мл підготовленого секрету і 1,5 мл суспензії вбитої культури Micrococcus lysodeicticus. Контролем служить буфер з рН 6,2.

Загрузка...