Невроз особистості

Про те, що одна і та ж хвороба протікає по-різному, відомо давно. Наприклад, легке респіраторне захворювання одними навіть не помічається, в той час як інші вважають себе тяжко хворими. Те ж відбувається з підвищенням температури тіла. Одні можуть продовжувати роботу при 38° і більше, а інші - при 37,5° «распластанно» лежать в ліжку. Це залежить від багатьох причин. Але в першу чергу від особистості людини. Не випадково вітчизняні лікарі ще в минулому столітті говорили, що треба лікувати не хворобу, а хворого. Крім симптомів, які залежать від хвороби, з'являються додаткові симптоми - «особистісні» (в результаті суб'єктивних відчуттів і індивідуального ставлення до хвороби).

Як вже говорилося, у формуванні неврозу особистість грає поряд з психогенними факторами домінуючу (провідну) роль. Вчення про особу своїм корінням йде в глибоку старовину. Грецький лікар Гіппократ на підставі своїх спостережень, враховуючи темперамент, з усього різноманіття людських характерів, виділив чотири типи: сангвінічний, флегматичний, меланхолічний і холеричний. І. П. Павлов підвів під ці типи, за його власним висловом, «фізіологічний фундамент». Таким чином, кожному типу, по Гіппократу, відповідає певний тип вищої нервової діяльності (за класифікацією В. П. Павлова).

Формування особистості залежить від спадкоємних даних, типу вищої нервової діяльності і конкретних зовнішніх впливів навколишнього середовища. За висловом батька вітчизняної фізіології В. М. Сеченова, організм без зовнішньої середи, що підтримує його, існувати не може. Але більш того - у взаємодії з зовнішнім світом людина не тільки виявляється, але і формується. Вплив середовища позначається буквально з раннього дитинства. Саме в сім'ї закладається основа, ті цеглинки, з яких буде формуватися особистість.

Неправильні форми виховання сприяють формуванню особистостей слабких, нестійких, примхливих, легко піддаються шкідливим впливам навколишнього середовища. Наприклад, «гіперопіка» позбавляють дитини самостійності, ініціативи, його воля повністю пригнічується батьками. Протилежна форма виховання - «гипоопека» - межує з безнадзорностью. Є форма виховання, умовно звана «Попелюшкою», коли дитина позбавлена ласки, піддається не завжди виправданою підвищеної суворості і приниженням. І навпаки, нерідко дитина є кумиром у родині, і в домі панує «диктатура слабкого», при якій всі бажання дитини виконуються беззастережно, псу негідні вчинки такої дитини виправдовуються батьками, бабусями і дідусями.

Наукові дослідження показують певну взаємозалежність між типом виховання і формуванням певних рис характеру, які виявляються у дорослому стані. Так, наприклад, «гипоопека» породжує збудливий склад особистості; виховання за типом «Попелюшка» призводить до того, що згодом такі люди стають гальмуються, сором'язливими, нерішучими. Найбільш важкими (себелюбами, егоїстами) виростають люди, які в дитинстві були «кумиром» сім'ї.

Одним з яскравих прикладів впливу сімейного середовища на формування характеру людини служить висловлювання брата А. П. Чехова Михайла Павловича Чехова про себе в одному з листів: «...А що я на себе не сподіваюся, то це вірно. Бідність, суворе виховання, гімназія, вічне залякування в дитинстві, що бог покарає, що чорт підведе, бути може, виробили у мене слабкий характер...»

На думку багатьох авторів, під особистістю розуміється сукупність біологічних (спадково-конституціональних) і соціальних даних.

Чим краще вивчається особистість пацієнта, чим глибше пізнається його індивідуальність, особливості укладу його життя, то лікування буде більш повним і ефективним.

Великий інтерес має уявлення про особистість основоположника московської психіатричної школи, корифея науки С. С. Корсакова: «Особистістю людини Ми називаємо сукупність його душевних якостей: сукупність властивих йому відчувань, його спосіб мислення, характер його вчинків. Особистість для кожної людини має по відношенню до визначення його індивідуальності значення, схоже з тим, яке для тілесних властивостей має його фізичний вигляд... За проявами особистості ми дізнаємося людини».

В подальшому на підставі свого вчення В. П. Павлов створив класифікацію особистостей: «розумові», «художні», «урівноважені».

Особи «розумового» типу сприймають зовнішній світ як би схематично, раздробленно, фрагментарно. Все переробляється крізь «призму розуму». Іншими словами, життя піддається скрупульозному аналізу і самоаналізу. Емоційний фон у таких людей тьмяний. Ці люди живуть розумом. Один видатний діяч науки сказав про себе так: «Я - людина не серцевих, а головних пристрастей».

Особи з «мистецьким» типом сприймають світ в цілому, без аналізу і самоаналізу, емоційно-образний фон переважає над логічним мисленням.

Особи, яких не можна віднести ні до «розумовому», ні до «художнього» типу, визначаються як проміжні (або «урівноважені»).

Загрузка...