Основні етапи розвитку оториноларингології як галузі медичних знань

Отоларингологія – клінічна дисципліна, що вивчає морфологію, фізіологію та патологію вуха, верхніх дихальних шляхів і прилеглих до них ділянок.
До середини минулого століття небагато на той час вушних хвороб входило до курсу хірургії, а верхніх дихальних шляхів – терапії. Виділення в самостійну дисципліну розпочалось із середини ХІХ ст.. Підставою для цього стало анатомо-топографічна єдність цих органів, їх фізіологічний та функціональний взаємозв’язок, а також уведення в практику ендоскопічних методів дослідження. Це сприяло створенню нових діагностичних, лікувальних і хірургічних методик, дало змогу розробити клінічну характеристику гострих та хронічних захворювань вуха і верхніх дихальних шляхів.

• 1841 – Хофман почав оглядати глибокі ділянки вуха, носа і горла за допомогою дзеркала, а пізніше створено амальгаму. Трохи пізніше Тролш створив лобовий рефлектор.
• 1854 – Гарсия запропонував метод непрямої ларингоскопії.
• 1859 - 70-ті роки ХІХ ст. – розроблено методики задньої, передньої та середньої риноскопії.
• 1880 – Зіем розробив пробну пункцію верхньої щелепи.
• 1893 - 1897 – Кальдвелл та Люк розробили методику радикального хірургічного втручання з приводу гаймориту.
• 1873 – Швартз запропонував операцію артротомії. Започатковано отохірургію.

Загрузка...