Синдром хронічної втоми

Вперше це захворювання було визначено, зафіксовано й описано американськими медиками в 1984 році. З тих пір знання людства про причини виникнення і прояв синдрому хронічної втоми значно поглибилися, однак в цілому для медиків залишається багато неясного в цій області. Припущення про вірусне походження захворювання було спростовано поруч проведених досліджень.

Існує також гіпотеза про наявність генетичної схильності до цього захворювання. Недостатнє знання патогенетичних механізмів сильно ускладнює для лікарів визначення оптимальної терапії для пацієнтів.

Насамперед, виникнення описуваного захворювання вражає імунну систему та центральну нервову систему людини. Патофізіологічна природа визначає принципову відмінність між звичайним фізичним нездужанням, є наслідком інших захворювань людини, і синдромом хронічної втоми. Найчастіше цей синдром виникає у людей з найбільшою соціальною активністю, діяльність яких пов'язана зі значним нервовим і розумовим напруженням, і більш властивий жителям мегаполісів. У жінок 25-50 років синдром хронічної утомленості зустрічається частіше, хоча пацієнтів чоловічої статі теж чимало. Розвиток синдрому може бути як майже блискавичним, так і сильно розтягнутим у часі: симптоми можуть проявитися в комплексі протягом одного-двох тижнів після виникнення грипоподібного стану і незабаром сильно зменшитися на час до подальшого сплеску, а можуть проявитися і через пару років після першої атаки.

Основою для дуже непростого діагностування цього серйозного захворювання є обов'язковість вираженого прояву у хворого ряду характерних симптомів виникнення хронічної втоми, серед яких відзначаються як мінімум шість загальних і, по меншою мірою, два, виявлених в результаті застосування фізикальних методів діагностики.

Основною ознакою прояви синдрому хронічної втоми є тривалий занепад сил, зберігається на яскраво вираженому рівні протягом не менше шести місяців і не зменшується при дотриманні постільного режиму. У даному випадку мається на увазі спад фізичної активності людини в районі 50% від норми, що характеризується зниженням працездатності і невиліковним втомою у людей, у яких раніше подібні ознаки підвищеної стомлюваності і слабкості не відзначалися. При цьому необхідно виключити можливість прояву інших хронічних захворювань, включаючи і ті, які носять психічний характер (депресія, наслідки перенесених інфекційних захворювань, гормональні зміни, зловживання лікарськими препаратами, алкоголем, надлишок токсинів в організмі, наслідки радіаційного опромінення тощо).

До загальних симптоматичним проявів захворювання відносяться наявність лихоманки в помірній стадії 37.6-38.6°C і ознобу, що супроводжує підвищення температури вираженою тремтінням і припливами почуття холоду; болі в області лімфатичних вузлів в області шиї і пахв, першіння та біль у горлі гострого характеру; дискомфорт, біль і загальна слабкість м'язів; незнайомі раніше прояви дифузних головних болів - болю змінної інтенсивності в певній області без чітко визначених кордонів при відсутності неврологічної симптоматики; розлади сну, які проявляються як в безсонні, так і підвищеної сонливості; мігруючі болі в області суглобів.

Також характерний цілий ряд симптомів нейропсихического характеру: загальна депресія, світлочутливість, нездатність до концентрації уваги, забудькуватість, дратівливість, сповільненість мислення, неадекватні реакції на зовнішні подразники, нічна пітливість, різка втрата ваги тіла при збереженні звичайного режиму харчування, порушення в роботі органів травної системи і серця і т.п. При фізикальному обстеженні пацієнтів відзначається підвищення температури до 37.6-38.6, збільшення до 2 см в діаметрі і болючість лімфатичних вузлів в області шиї і пахв, констатація сухого фарингіту.

Американським ученим вдалося виявити, що після виникнення непритомних станів у великої кількості пацієнтів зберігалася симптоматична картина синдрому хронічної втоми. Серед таких людей переважали пацієнти з проявами гіпотонічної хвороби, і після прийому препаратів для підвищення кров'яного тиску характерні для синдрому симптоми ставали помітно менш вираженими.

Конкретних ліків для лікування синдрому хронічної втоми в даний час не існує, однак є певна постійно совершенствуемая терапевтична система лікування цього важкого і недостатньо вивченого захворювання з обов'язковим включенням загальнозміцнюючих заходів (прийом вітамінів і фізіотерапія), що дозволяє зменшити прояви хвороби, повернути людині відносний спокій і достатню працездатність, а також продовжити періоди ремісії.