Цитокіни – це низькомолекулярні, біологічно активні білки, які створюються і секретуються як лімфоцитами (лімфокіни), так і моноцитами/макрофагами (монокіни), що мають гормоноподібну плейотропну дію, забезпечуючи кооперативну дію клітин системи імунітету, кровотворної, ендокринної та нервової систем.
Лімфокіни і монокіни є білками або ліпопротеїдами, що утворюються лімфоцитами і макрофагами у відповідь на антигенну або мітогенну стимуляцію. Вони не мають антигенних властивостей, що різнить їх від антитіл, секретуються клітинами назовні і переважно діють на рівні мікрооточення.
Механізм впливу цитокінів відбувається шляхом зв’язування його зі специфічними рецепторами, які знаходяться на мембрані клітин, чутливих до певного цитокіну (мішеней). В результаті чого запускається каскадна реакція, що призводить до індукції, підсилення чи пригнічення функції цієї клітини.
Усі цитокіни поділяються на ряд сімейств:
- інтерлейкіни (з яких детально описано більше 40),
- інтерферони,
- фактори некрозу пухлин,
- колонієстимулюючі фактори,
- фактори росту,
- хемокіни.
Цитокіни об’єднують загальні властивості:
1) Вони синтезуються при реалізації механізмів неспецифічного протиінфекційного та специфічного імунного захисту.
2) Цитокіни проявляють свою біологічну активність при надзвичайно низьких концентраціях. Вони являються медіаторами імунної та загальної реакцій і їм властива аутокринна, паракринна та ендокринна активність.
Цитокіни діють як фактори росту і фактори диференціювання клітин.
3) Лімфокіни утворюють регуляторну систему, в якій окремі елементи проявляють синергічну або антагоністичну дію.
Вони мають плейотропну активність здатні перекривати функції інших лімфокінів і біологічно активних речовин.
4) В залежності від того, які клітини переважно синтезують певний цитокін, розрізняють інтерлейкіни, монокіни і лімфокіни.
| 
