Міокардит - це запальне ураження серцевого м'яза (міокарда), яке викликається впливом (непрямим або прямим) інфекційного агента, а також під впливом ряду інших факторів.

Як правило, міокардит має переважно інфекційну (вірусне) етіологію. До основних вірусів - збудників можна віднести: віруси грипу, Коксакі, рідше - віруси гепатиту, краснухи, кору, поліомієліту, аденовіруси. Також серед збудників даного захворювання зустрічаються бактерії бруцельозу, туберкульозу, збудники скарлатини та дифтерії, паразити і гриби.

Слід зазначити, що розвинутися міокардит може і під впливом неінфекційного агента: лікарських препаратів (антибіотичних, сульфаніламідних), лікувальних сироваток, а також під впливом фізичних агентів - термічному, радиохимическом та ін.

Тут же варто сказати і про класифікації міокардитів. Як правило, розрізняють: інфекційний, ревматичний, алергічний міокардити, а також - міокардити при колагенозах, саркоїдозі, паразитарних інфекціях, травмах, дії іонізуючої радіації; ідіопатичний (тобто невстановленого походження) міокардит Абрамова - Фідлера.

Точно визначити поширеність міокардитів не можна, оскільки в легких формах захворювання часто протікає латентно і тому не реєструється. Орієнтиром може служити тільки частота виявлення міокардиту при ряді інших захворювань. Так, при дифтерії дане захворювання виявляють у 20 - 30% випадків, при червоному вовчаку - до 8%, при наявності ВІЛ захворювання зустрічається досить часто - 20-50% випадків. Слід зазначити, що міокардит зустрічається в більшості випадків у осіб молодого віку - близько 30 років.

До основних симптомів запалення міокарда легкого ступеня слід віднести наступні:

- перебої в роботі серця, порушення серцевого ритму

- підвищена втомлюваність, нездужання

- болі в області серця різної інтенсивності та локалізації

- в ряді випадків може бути відзначена біль у суглобах.

Захворювання легкого ступеня зазвичай зникає самостійно і нерідко хворий переносить його на ногах. Іноді інфекційне ураження міокарда може придбати чітку клінічну картину. У цьому випадку до симптомів, описаних вище, додаються тахікардія, задишка. При першому огляді можуть бути виявлені ознаки серцевої недостатності, асцит і периферичні набряки. У хворого може виникнути часткова або повна непрацездатність. Відзначається почастішання пульсу. Артеріальний тиск, як правило, в нормі або дещо знижена. Зовнішній вигляд хворого може бути зміненим або людина може виглядати блідіше, ніж звичайно.

Амбулаторне обстеження хворого дозволяє поставити лише гаданий діагноз. Далі медичний спеціаліст встановлює остаточний діагноз на базі електрокардіографічних , клінічних та інших симптомів.

При виникненні підозри на міокардит у хворого, йому призначається ЕКГ у комплексі з додатковими методами дослідження: фонокардіографія, рентгенологічне дослідження, лабораторні методи.

ЕКГ дозволяє виявити порушення ритму серця та його патології. З його допомогою визначаються порушення внутрішньошлуночкової провідності і аритмії. Рентгенологічне ж дослідження виявляє наскільки збільшилися розміри серця, а також ознаки венозного застою крові в легенях. Ехокардіографія, в свою чергу, дає можливість виявити зміни в розмірах окремих камер серця, товщини його стінок.

Одним з основних елементів лікування є ліквідація інфекційного (або іншого етіологічного) фактора.

Патогенетичне лікування захворювання спрямоване на аутоімунні, запальні і алергічні процеси; відновлення і підтримання гемодинаміки. Особливе місце в профілактиці і терапії міокардитів займає активна санація інфекційних вогнищ.

Важливу роль в комплексі лікування даного захворювання відіграє дієта. Дієта повинна бути гіпоалергенною і передувати застосування антигістамінних препаратів. В раціоні слід використовувати продукти, що не викликають алергічних реакцій (овочі, крупи, деякі

молочні продукти, пісне м'ясо). Хворому призначають постільний режим.

Крім цього, необхідна протизапальна терапія. З цією метою призначають протизапальні та десенсибілізуючі препарати. Наскільки ефективно лікування медичний фахівець оцінює по поліпшенню показників ЕКГ та зменшення проявів захворювання.

У комплексі лікування міокардитів використовуються препарати амінохінолінового ряду (делагіл та ін) в добовій дозі 0,25-0,5 г (до 6-9 міс.) Ацетилсаліцилову кислоту призначають у добовій дозі 3 г протягом 4-5 тижнів до моменту, коли лабораторні та клінічні прояви запалення почнуть знижуватися. Індометацин дієвіше ацетилсаліцилової кислоти: його призначають по 75-100 мг на добу протягом 5-6 тижнів.

При важкому перебігу захворювань показано застосування глюкокортикоїдів. Призначаються дози преднізолону не перевищують, як правило, 30-40 мг/добу на термін 1,5 - 2 місяці з поступовим зниженням дози.

Серцева недостатність передбачає призначення дигоксину, целанід та інших серцевих глікозидів, а також сечогінних лікарських препаратів (фуросемід/лазикс). Крім цього, хворому міокардитом повинні бути призначені протиаритмічні засоби (новокаїнамід і ін) і засоби, які покращують метаболізм у міокарді (калію оротат, вітамін групи В, метандростенолон). Зазвичай лікування гострих міокардитів проходить у стаціонарі з наступним поліклінічним наглядом пацієнта після виписки (не менш одного року).

Профілактичні заходи, в першу чергу, повинні бути спрямовані на попередження і своєчасне лікування захворювань, що провокують виникнення міокардиту. Особливе значення слід надавати боротьбі з вогнищами інфекцій хронічного характеру (гайморит, тонзиліт та ін) Велику роль у профілактиці міокардитів грає ведення здорового способу життя.

При метаинфекционных, лікарських, паразитарних міокардитах прогноз в цілому сприятливий. У більшості випадків захворювання має безсимптомний перебіг, що закінчується повним одужанням. До випадків з найбільш несприятливим прогнозом відносять гігантоклітинним міокардит типу Абрамова-Фідлера.