Травми щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД) супроводжуються не лише місцевими ушкодженнями, а й загрозливими для життя станами: кровотеча, порушення дихання, шок, аспірація крові чи уламків зубів.
Мета інтенсивної терапії та реанімаційних заходів — відновити життєво важливі функції організму та стабілізувати стан пацієнта до подальшого лікування.
1. Первинна оцінка стану постраждалого
Проводиться за принципом “ABC” (Airway, Breathing, Circulation) — тобто послідовно перевіряють:
-
A — Airway (дихальні шляхи):
-
переконатися у прохідності дихальних шляхів;
-
усунути сторонні тіла (кров, слиз, уламки зубів);
-
при западанні язика — висунути нижню щелепу, встановити повітропровід.
-
-
B — Breathing (дихання):
-
оцінити частоту та глибину дихання;
-
при відсутності — розпочати штучну вентиляцію легень (ШВЛ) методом «рот у рот» або за допомогою мішка Амбу.
-
-
C — Circulation (кровообіг):
-
перевірити пульс, артеріальний тиск, колір шкіри;
-
при відсутності пульсу — розпочати непрямий масаж серця (30 натискань на 2 вдихи).
-
2. Забезпечення прохідності дихальних шляхів
При тяжких травмах обличчя можливе перекриття дихальних шляхів згустками крові або уламками кісток.
Методи відновлення прохідності:
-
Висунення нижньої щелепи вперед.
-
Фіксація язика (ниткою або затискачем).
-
Введення повітропроводу або інтубаційної трубки.
-
При неможливості інтубації — конікотомія або трахеотомія.
3. Зупинка кровотечі
-
Пальцеве притиснення артерії (зовнішня сонна, лицева, підборідна).
-
Тампонування рани стерильним матеріалом.
-
Накладання тиснучої пов’язки.
-
При необхідності — перев’язка судини або електрокоагуляція.
4. Протишокові заходи
Посттравматичний шок — одна з головних причин смерті при тяжких пораненнях.
Основні дії:
-
Знеболення (анальгін, кеторолак, морфін — за показаннями).
-
Введення інфузійних розчинів (Рінгер, фізрозчин, реополіглюкін).
-
Контроль артеріального тиску, пульсу, діурезу.
-
При гіповолемічному шоці — переливання плазмозамінників, крові.
-
Введення кортикостероїдів (гідрокортизон) для стабілізації судинного тонусу.
5. Знеболення та седація
Після стабілізації життєвих функцій проводять знеболення:
-
Місцева анестезія — при легких травмах.
-
Внутрішньовенна седація або наркоз — при багатоосколкових переломах, великих пошкодженнях.
6. Профілактика аспірації
-
Голову пацієнта повертають набік.
-
Порожнину рота регулярно очищають від крові та слизу.
-
При порушенні ковтання — встановлюють назогастральний зонд.
7. Інфузійна терапія
Мета — відновлення об’єму циркулюючої крові та підтримка гемодинаміки.
Використовують:
-
ізотонічний розчин натрію хлориду (0,9%);
-
розчин Рінгера-Локка;
-
реополіглюкін, глюкоза 5%;
-
при необхідності — еритроцитарна маса або свіжозаморожена плазма.
8. Контроль дихання та серцевої діяльності
-
Постійний моніторинг сатурації (SpO₂) та ЕКГ.
-
При необхідності — подача кисню через маску або ШВЛ.
-
При зупинці серця — серцево-легенева реанімація (СЛР) за стандартним алгоритмом (30:2).
9. Госпіталізація
Після стабілізації стану хворого транспортують у спеціалізоване відділення:
-
при переломах щелеп — у щелепно-лицеве або травматологічне відділення;
-
при комбінованих травмах — у відділення інтенсивної терапії (ВІТ).
10. Подальше лікування
-
Первинна хірургічна обробка ран.
-
Репозиція та фіксація уламків (шини, остеосинтез).
-
Антибіотикопрофілактика.
-
Рання реабілітація для відновлення функцій дихання, жування та мови.
Реанімаційні заходи при травмах щелепно-лицевої ділянки спрямовані насамперед на порятунок життя — відновлення дихання, кровообігу та усунення шоку.
Лише після стабілізації основних функцій переходять до локального лікування травм.
Своєчасна, послідовна та професійна інтенсивна терапія суттєво знижує ризик летальності й ускладнень.