Медичні терміни: А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Цікаві медичні статті:
Пластика м’язів
Хронічна хірургічна інфекція
Методи спинення кровотечі
Що таке бронхіальна астма?
Закон України «Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зони забруднення
Чистотіл. Застосування, корисні властивості, лікування
Дев'ять різновидів дистального прикусу
Шляхи запобігання розповсюдженню інфекції
Травма зубів
Основні облікові та звітні документи онкологічної служби.
Виготовлення індивідуальних ложок на верхню та нижню щелепи
Лікувальні засоби невідкладної допомоги при гіпоглікемічній комі
Показання і протипоказання до хіміотерапії
Чищення зубів air flow
Утворення кісткового мозоля
Радіаційна розвідка. Засоби проведення
Медичні маніпуляції в процесі обстеження хворих і догляду за ними. Традиційні методи.
Класифікація зубощелепних аномалії
Статистика




На порталі: 3
З них гостей: 3
І користувачів: 0
Основи біоетичної оцінки та контролю генетичних технологій

Основи біоетичної оцінки та контролю генетичних технологій

Основи біоетичної оцінки та контролю генетичних технологій. Біоетичні аспекти агротехнологій.

Актуальність теми
Дана тема має велике значення для професійної діяльності майбутніх лікарів. Біотехнології все ширше використовуються у різних сферах життя людини, як з у агропромисловості (генно-модифіковані організми, які дозволяють вирішувати проблему нестачі продуктів харчування і зменшувати потребу у пестицидах), промисловому виробництві ліків, біологічно активних речовин. Важливою проблемою у біологічній етиці та біологічній безпеці мають питання клонування людини та використання генної терапії та стовбурових клітин. 

Зміст теми
1. Деякі важливі етапи розвитку генетичної інженерії 
Одним із стимулів розвитку нової науки біоетики були відкриття в  генної інженерії. Творцем генетики вважається Г. Мендель, котрий в 1866 р. першим описав основні закони успадковування. 
1905 – В. Батесон своїми дослідженнями підтвердив обсервації Мендля і назвав нову науку генетикою. В 30 роках ХХ ст. має місце розвиток хромосомної теорії спадкування Т. Моргана, а також дослідження над мутаціями генів. Молекулярна генетика доводить до розшифрування генетичного коду. 
1956 – повторне відкриття хромосом людини як фундаментальних структур і носіїв генетичного матеріалу. Мендель називав їх елементами, Морган в 1910 році вивчав їхню хімічну структур. 
1965 – здійснення злиття клітин людини з клітинами миші (завдяки „переносу”) з переміщенням генів в хромосоми людини. Саме тоді Hotchkin (Хотчкін) вперше вводив поняття генетичної інженерії. 
1967 – початок використання методів пренатального діагнозу в області генетики. 
1970 – профессори Гарвардського університету Джеймс Шапіро (James Shapiero) та Джонатан Беквіт (Johnathan Bechwith) виділили перший ген.
1972 – професор Стенфордського університету Пол Берг (Paul Berg) отримав першу рекомбінантну молекулу ДНК.
1981 – народження перших мишей завдяки клонуванню. 
1982 – отримано генно-інженерний інсулін людини.
1983 – отримані перші трансгенні рослини (табак). 
1996 – Уілмут та Кемпбелл вперше поставили експеримент по клонуванню тварин з клітин дорослої статі, в результаті якого 5 липня 1996р. з’явилась вівця Доллі. 
1996 – з’явився перший ГМО продукт (томатна паста)
1998 – Доллі народила трьох здорових ягнят, які були зачаті природнім шляхом.
2003 – вівцю Доллі усипили. Причиною став прогресуючий рак легень, Доллі було 6,5 років.
2005 – в Южній Кореє з’явилась перша клонована собака – африканська борза Снаппі.
2009 – в Дубаї (ОАЕ) народився перший клонований верблюд – Інджас, в перекладі з арабського "досягнення".
Генна інженерія – це комплекс технічних прийомів, направлених на перенесення в структуру клітини живої істоти деяких видів генетичної інформації, якої попередньо там не було. Генна інженерія використовує знання молекулярної генетики до виконання змін в секвенції ДНК багатьох організмів in vitro. ДНК, як відомо, - це спадковий матеріал всіх організмів, за винятком деяких вірусів, для яких таким матеріалом є РНК. Послідовно ДНК є носієм генетичної інформації, яка передається з покоління в покоління. В частинці ДНК вирізняємо співдіючі між собою структури, звані генами. Ген (спадковий фактор) – функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу. Матеріальним носієм гену є ділянка молекули ДНК, яка кодує первинну структуру білка (поліпептид), молекулу т-РНК чи РНК. Сукупність всіх генів даної клітини або організму складає його генотип. 
Генна інженерія – це штучне створення  бажаних мутацій та рекомбінацій. По суті, генна інженерія полягає на вирізанні з одного генотипу фрагменту ДНК і вставлення його до іншої частинки ДНК іншого організму. 

2. Серед технологій генетичної інженерії слід виділити:
1) проектування – має на меті ввести в хромосоми гени, результати дій яких вже відомі. При цьому використовуються різні стратегії – від клітинної гібридизації до специфічних ―зондів, здатних знаходити елементи ДНК, відповідаючі визначеному гену; 
2) ізоляція – має на меті ізолювати гени з ДНК; 
3) клонування – мова йде про свого роду біологічне дублювання окремих генів, щоб мати більше їх число для вивчення або використання в інших цілях; 
4) перенос – вивчення поведінки генів, введених в клітини і тканини, відмінні від тих, в яких вони звичайно функціонують. 

3. Результати досягнень генної інженерії: 
1) можливість ідентифікації патологічних генів, чи то для діагностики генетичного захворювання, яке розвивається, чи то для виявлення їхньої присутності ще до появлення хвороби при теоретичній можливості відвернення її появи або забезпечення, щоб не передавати її потомству; 
2) розробка молекул, важливих для людини, що дало можливість використовувати їх на широкому рівні (інсулін, людський хоріонічний гонадотропин, гормони росту, вакцини); 
3) створення рослин і тварин з особливими ознаками, отриманих шляхом включення визначених генів в соматичні або зародкові клітини, або запліднені яйцеклітини. Це були експерименти, щоб покращити процеси вирощування худоби і виведення нових сортів рослин; 
4) вивчення структури і самої природи генів. Вивчення їхньої локалізації в хромосомах, дослідження протеїнів, захворювань – все це являється великим досягненням, яке може знайти своє застосування в біології та медицині. 

4. Рівні втручання 
Для того, щоб випрацювати етичні показники необхідно пізнати різні рівні втручання в структуру генів і різні цілі, з якими проводяться генетичні втручання. Рівні треба точно описати і вміти відрізнити. Втручання, яке має на меті зміну початкового генетичного коду, можна розглядати: 
А) на рівні соматичних клітин - втручання направлені на виправлення якого-небудь браку або дефекту. Наприклад, у випадку анемії вдалося би виправити генетичні дефекти в кровотворних клітинах, так щоб вони могли випродукувати нормальні клітини, які розмножуючись, могли б замінити поражені клітини. Це величезний успіх і можлива заміна клітин не шкодила б індивіду і не викликала б етичних проблем. Для моральної оцінки важливим є те, що соматичні ефекти генетичної терапії не передаються спадково. 
В) на рівні репродуктивних клітин. Втручання з метою зміни зародкових клітин. На даний момент вже можливо ввести потрібний ген, проте на даний час генотерапія на зародкових клітинах є неефективна. Виникає при цьому великий ризик. Наслідком може бути модифікація генотипу людини, вплив на потомство. 
С) на рівні самих ембріонів на протязі перших стадій їхнього розвитку. Питання про вторгнення в людський ембріон набирає ще більш делікатного характеру тому, що існує високий ступінь ризику – нанести шкоду життю ембріона або його біологічному майбутньому в генетичному плані. Моральна проблема є тим більша, якщо таке втручання планується з метою експериментування. Нетерапевтичне експериментування на людських ембріонах являється цілковито недопустимим з точки зору персоналістичної біоетики без огляду на те, якою є мета (чи перебудова фізіологічної структури, чи створення кращих умов для майбутньої науки). 

5. Цілі генетичної інженерії бувають різні і вони також є важливими показниками для моральної оцінки. Можна їх класифікувати так: діагностична, терапевтична, продуктивна, перебудови, експериментальна (деструктивна). 
Отже, генетична інженерія – це ділянка, яка постійно розвивається і вдосконалюється. Насамперед досягнуто великого і значимого прогресу в пізнанні генетичної інформації, яка знаходиться в окремих хромосомах. Тепер ми вже краще знаємо структури хромосом Х і У. Були також випрацювані технології для промислового виробництва поліпептидних молекул величезної значимості, як: людського інсуліну, інтерферону, анти грипозних вакцин. Генна інженерія сприяє розвиткові фармацевтичної промисловості, але може допомагати в покращенні певних видів рослин та тварин, а також в «реконструкції» винищених видів, заморожуючи клітини в температурі текучого азоту. Генна інженерія є також фундаментом для генної терапії. 

6. Генна терапія 
Завдання, яке стоїть перед сучасною генетикою – це розшифрування людського геному, тобто пізнання повної інформація на тему спадкового оснащення (наділення) людини. На сьогодні відомо, що багато хвороб має спадкову основу. Щоб їм запобігти або лікувати необхідно пізнати генотип людини. Організм крім генотипу, складається ще з фенотипу, тобто комплексу всіх рис організму, які виникають під впливом генотипу у співдії з середовищем. Генотип локалізований в хромосомах і становить генетичну структуру індивіда. Головним складником хромосом є дезоксирибонуклеїнова кислота. Це частинка, складові елементи якої творять дуже довгі ланцюги. Якщо б захотіти скласти всі ланцюги ДНК, які знаходяться в одному геномі (тобто в 23 гаплоідальних хромосомах) – їх довжина виносила б 1 метр, а до їхнього складу увійшло б 3 мільярди пар нуклеотидів, бо частинка ДНК складається з двох ланцюгів спірально сплетених, згідно моделі F. H. C. Cricka, J. D. Watsona, M. H. F. Wilkinsa. Це збуджує подив, що в кожній людській клітині, яку ледве можна помітити під мікроскопом, ДНК є так запаковане, міститься в клітинному ядрі діаметром кілька мікрометрів, тобто мільйонних частин метра. В ДНК вирізняємо 4 типи нуклеотидів, які відрізняються своїми азотовими засадами (аденін, гуанін, цитозин і тимін). 
Дослідження над людським геномом полягають на:
1) локалізації окремих генів у визначених хромосомах;
2) секвенціонуванні окремих генів, тобто на пізнанні черговості нуклеотидів ДНК, а також встановлення відстані між генами. Йдеться, отже, про створення своєрідних карт генів. Саме такі завдання ставить перед собою Проект Пізнання Людського Геному, який повстав в США в 1977 р. і який ставить собі за мету зрозуміти механізм спадковості визначених рис, а також вдосконалити генну терапію спадкових хвороб, елімінувати їх причини та зрозуміти процес розвитку людини. 

Генна терапія - це введення до людського організму або клітини гену, тобто фрагменту ДНК з метою попередження або лікування патологічних станів. Звичайно, далеко не при кожному захворюванні треба вдаватися до такого типу терапії. Це необхідно при: 1) про захворювання, викликані дефектом одного структурного рецесивного гену і тому підлягаючий повному вилікуванні навіть з одним здоровим геном; 2) захворювання з малою надією на вилікування; 3) захворювання, для яких на сьогодні не існує виліковної терапії (таких як: дефіцит ферменту аденозидіаміну (АДА – організм не продукує ензиму суттєвого для імунної системи, що в результаті веде до легкого сприйняття різноманітних інфекцій), чи муковисцидоз). 
Вважається, що ера генної терапії розпочалася в 1990 році, коли в США вчені лікарі провели своєрідну трансфузію крові 4 літній дівчинці, яка страждала на брак аденозинової дезамінази. Подібне втручання мало місце в Італії в 1992 році. Приблизно три роки після генної терапії в пацієнтів були нормальні імунологічні показники і встановлений імунітет як на клітинному, так і лімфатичному рівні. Ці результати говорили про повний успіх такого втручання. Вирішальним для моральної оцінки є те, що в цьому випадку це є лікування неправильно діючих клітин. 
Також повинні бути виконані певні умови, пов’язані з проблемою контролю над технологіями:
1) мусить бути відповідний протокол на використовувану технологію і санкція на його застосування з боку відповідних органів національного чи місцевого рівня; 
2) документальне підтвердження серйозності захворювання і неможливості альтернативних способів лікування; 
3) дуже мала можливість побічних ефектів;
4) надія на можливий позитивний наслідок. 
На терапію такого роду конче мусить бути згода пацієнта, з огляду на ризик, який існує. У випадку неповнолітніх пацієнтів таку згоду дають особи відповідальні за них. Існує вже багато спроб вплинути на генетичний код майбутнього потомства, між іншим заступаючи хворий ген (також ген, який відповідає за негативні риси) здоровим геном. На жаль, не знаємо наслідків такої інтервенції на решту генів (на цілий генетичний код). Тому є заклик до особливої обережності. 
В США на всі типи експериментів з генною терапією мусить бути дозвіл Національного Інституту Здоров’я США (National Institute of Health), Дорадчого Комітету у справах Рекомбінації ДНК (Recombinant DNA Advisory Committee), а також Уряду до справ Харчування та Ліків (Food and Drug Administration). Дозволяється при цьому на генетичні інгеренції тільки в клітини конкретних пацієнтів. Цей тип втручання не збуджує застережень і зі сторони Церкви. Але час від часу появляються публікації, що деякі автори задумуються над можливістю включення до репродуктивної клітини людини генів, взятих від якогось славного музиканта, вченого або політика, тобто задумуються над маніпулюванням людською спадковістю. Це відкриває шлях до експериментів на людині та її генотипі. Коли втручання в генетичну спадщину переходить межі терапії, виникає багато застережень. Генетичні маніпуляції є несправедливі, коли редукують людське життя до ролі предмету, коли забувається при цьому, що маємо справу з особою, розумною і вільною.
7. Позиція Церкви відносно генетичних досліджень 
Щораз ширше пізнання спадковості людини (геному), картування генів та окреслення їх функцій, а також відкриття можливостей їх переносу, модифікації і заміни, відкриває перед медициною незнані досі перспективи і одночасно ставить делікатні етичні проблеми. 
Церква схвалює прогрес науки і техніки, підкреслює позитивну сторону цих явищ. Неодноразово виражає подив і пошану для зусиль багатьох вчених і дослідників, які пробують відкрити таємницю людського геному та аналізувати секвенції, прямуючи до поширення знань про молекулярну біологію та про генетичні основи багатьох хвороб. Церква погоджується з думкою Світової Організації Здоров’я про те, що створення карти людського геному може являтися великою допомогою в лікуванні, а навіть в передбачувані певних хвороб (предикативна медицина). Церква схвально ставиться до цих досліджень при умові, що відкривають вони нові можливості лікування і генної терапії, основані на вшануванні життя і недоторканості суб’єктів, охорони або повернення здоров’я пацієнтам вже народженим або які щойно мають народитися. 
Невпинне поглиблення знань про життя є по-суті чимось добрим, оскільки пошук правди являється елементом первинного покликання людини. Людина досягла вершин науки, а з другого боку створила собі нові пастки. В сьогоднішньому світі триває боротьба за життя. Відбувається вона на різних рівнях, однак особливо вона стосується самих початків існування людського індивіда: стадія плоду, зиготи, а тепер вже й генетичного коду. Сучасна біологія є немислима без генетичної технології, яка має свої успіхи і заслуги. Йдеться передовсім про генетичну терапію. Але дивлячись на користь, яку приносить, рідко помічається ризик, який з нею пов’язується. Тому Церква не є прихильницею безкритичного оптимізму. Це відкриття нового континенту, яким є знання про людський генотип, відкриває нові можливості лікування хвороб, проте можуть також зміцнити тенденції до селекції людських істот. 
Генетики жодною мірою не зупиняються на лікуванні, а посилаючись на свободу наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу над-людей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється в євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати факт, що ці відкриття можуть бути використані до селекції ембріонів, що полягає на елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або мають патологічні генетичні риси. Небезпекою є також «сімейна євгеніка» - коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться «покращити» генетичний матеріал своїх майбутніх дітей. 
Щораз краще пізнання проекту людського геному дає змогу надавати різні генетичні послуги та дослідження, які мають на меті запобігання та лікування хвороб з молекулярною основою: йдеться про пренатальне обстеження, генетичні тести та генетичну пораду. Найбільш розповсюдженим є пренатальне діагностування. Пренатальне обстеження є неморальним і ганебним, якщо проводиться з метою знищення ембріону, в якого б викрито якусь патологію. 
Генна терапія на рівні соматичних клітин не будить застережень, якщо не пов’язується з непропорційним ризиком і якщо має лікувальну мету. Генну терапію репродуктивних клітин слід відкинути, не лише з огляду на надзвичайно високий ступінь ризику і наслідків, які можуть сягати до майбутніх поколінь, але й з огляду на те, що це порушує гідність людської особи. Іван Павло ІІ підкреслює, що так як в кожній ділянці медицини, також генної терапії, не можна забувати, хто є її суб’єктом. Церква вимагає, щоб права проголошені в міжнародних конвенціях та деклараціях на тему захисту людського генотипу прислуговували кожній людській істоті від моменту зачаття. Чим більше зростають знання і можливості інтервенцій, тим глибшим повинно бути усвідомлення цінностей, які знаходяться під загрозою. 
Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, який має лежати в основі генетичних втручань. 
Іншим моральним критерієм, який повинен керувати науковими дослідженнями також в ділянці генної інженерії, є пошана для людської істоти, яку піддається дослідженням. До кожної людської істоти треба ставитися як до особи і шанувати її від моменту зачаття. В жодній фазі свого розвитку ембріон не може бути предметом втручань, які б не служили його добру, або експериментів, які б нищили його або позбавляли його чогось суттєвого. Генетична спадщина є скарбом для визначеної істоти, яка має право на життя і на повний людський розвиток. Добровільні маніпуляції на гаметах або ембріонах з метою модифікації певних секвенцій генотипу, які є носіями видових рис, ставить людство перед величезним ризиком генетичних мутацій, які ведуть до порушення фізичної і духовної інтегральності не лише цих людей, на яких проводиться дослідження, але й людей майбутніх поколінь. 
Питання втручання в генетичний код людини – це не лише питання окремих вчених, це стосується цілого людства. Тому разом з признанням принципу наукової свободи досліджень треба прийняти необхідність етичних орієнтирів для цих досліджень і принципу відповідальності. Бо не все, що є технічно можливе є водночас морально добре і згідне з Божими законами.

8. Клонування
Однією з перспектив застосування генної інженерії є клонування організмів. 
Клонування – це метод, за допомогою якого можна отримати сукупність суб’єктів, випродукованих з одного організму і генетично ідентичних з ним. Клонування – це форма асексуальної репродукції, в результаті якої отримується індивід з генетичним кодом, який є ідентичний до того, хто дає генетичний матеріал. Слово „клонування” походить від грецького слова klon, яке означає „галузка”, „щепка” до вегетативної продукції рослин. Клонування як таке є знаним явищем в рослинному світі. 
Перші спроби клонування тварин появилися в 30 роках ХХ століття. Технічний прогрес в сфері молекулярної біології, генетики і штучного запліднення дав змогу це реалізувати. Новий етап в клонуванні визначають експерименти вчених, завершених народженням вівці Доллі (27 лютого 1997). Це відкриває шлях до клонування людини. 

9. Клонування можна досягнути двома різними шляхами
1) Переносом ядра клітини суб’єкта, якого хочуть склонувати (дублювати). Це ядро вводять в запліднену або незапліднену яйцеклітину після видалення або нейтралізації існуючого в ній ядра. Ядро клітини має повний генетичний код даного організму і саме це дозволяє „відтворити” ідентичний генетично організм. Така техніка передбачає два моменти: видалення ядра із яйцеклітини або одноклітинного ембріону (зиготи), і другий момент – це коли клітина, з якої береться ядро, зливається з вказаною яйцеклітиною або одноклітинним ембріоном завдяки електричного струму, використаному для того, щоб привести в дію процес ділення нового отриманого індивіда, якого потім переносять в матку жінки. 
2) Розщеплення ембріонів – штучно проводить природній процес формування ідентичних близнюків, або монозигот, який полягає в поділі ембріональних клітин в перших стадіях розвитку (до 14 днів після запліднення) на два або більше ідентичних ембріонів. 
Ця техніка, котра з 1979 року знаходилася в стадії експериментування на тваринах, була застосована на людині. 13 жовтня 1993 року Джерри Холл (Holl) і Роберт Стіллман (Stillman), два вчених з відділу акушерства та гінекології в Штатах, об’явили, що клонування людини стало технічно можливою реальністю, оскільки вони вже зреалізували його на 17 людських ембріонах, отриманих за допомогою запліднення в пробірці і вивели з них 48 генетично ідентичних ембріонів (метою їхнього тесту було: дати змогу дати потомство неплідним парам, а також відповісти на запитання, чи клонування людських істот може бути так само ефективне як і клонування тварин). Отже, розщеплення ембріонів – це мікрохірургічний поділ зародка в найраннішому періоді поділу. 
 В перспективі клонування передбачається створення ідеальних індивідів, з неперевершеними можливостями; продукція здорових індивідів без ризику спадкових хвороб; створення великої кількості генетично ідентичних суб’єктів для проведення наукових досліджень; можливість дати дитину безплідній парі; можливість мати дитину з такими, а не іншими рисами (з вибраним завчасно генотипом, наприклад якоїсь особистості, такої а не іншої статі); створення пар ембріонів, щоб зберігати їх замороженими, як резерв запасних органів для пересадки генетично тотожному близнюку

10. Аргументи, які найчастіше подаються „за” клонуванням
1) Реалізація „права” батьків на потомство. У випадку планування вже йдеться не лише про те, щоб мати дитину, але мати дитину саме таку, яку б вони хотіли мати (вибір статі, характерних рис). 
2) Можливість продукції підмінної особи – очікування своєрідної „безсмертності”, пов’язане із клонуванням самого себе і через те „нескінченного” продовження власного життя. 
3) Створення „армії клонів” придатних для певних воєнних дій. 
4) Цей спосіб нестатевого розмноження дає незалежність в цій сфері багатьом феміністкам. Це пов’язано з ідеологічними поглядами. Нова техніка могла б справді унезалежинити жінку від чоловіка і то в справі, яка дотепер вимагала співпраці обох статей. 
5) Клонування – це також можливість створення „банку органів” для трансплантації. Надзвичайна властивість первинних зародкових клітин, звана тотіпотенцією, є причиною того, що могли б вони бути придатні в лікуванні багатьох до цієї пори невиліковних хвороб. 
Такі роздуми базують на переконанні, що людський ембріон на ранніх стадіях розвитку – це не людина і в зв’язку з тим проведені на ньому експериментування не порушують найважливіших благ людської особи. 
 Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року клонування визнає серйозним порушенням фундаментальних прав людини. Воно суперечить принципу рівності людських істот, бо допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є заборонено на юридичному рівні. «Клонування ембріонів, незалежно від цілей, суперечить принципам міжнародного права, яке захищає людську гідність. Міжнародне право гарантує право на життя всім людям, а не лише деяким індивідам. Створення людських істот призначених на знищення, свідоме знищення клонованих істот після досягнення наукових цілей, зведення людської істоти до ролі слуги або раба, а також дозвіл на проведення медичних і біологічних експериментів на істотах, які не виразили на це згоди, є морально злим і недопустимим. Клонування людських ембріонів являється також серйозною загрозою для зобов’язуючого закону, бо дає змогу особам, що проводять експерименти, робити селекцію і зміцнювати певні людські риси на основі статі, раси і т.д, при одночасній елімінації інших істот». 
Церква представляє свою позицію: клонування навіть тоді, коли є заплановане як поправлення людського буття, являється приниженням людської гідності.. Моральна оцінка цього явища появляється в Інструкції „Donum vitae (1987), а також в документі Папської Академії „За життя, який називається „Роздуми про клонування” (1997). 

11. Аргументи Церкви „проти” клонування коротко можна сформулювати так
1) клонування порушує людську гідність зводить людське життя до рівня „біологічного матеріалу",
2) відділяє сферу дітородження від правдивого людського контексту подружнього акту, 
3) брак поваги для людських ембріонів, які будуть знищені, щоб успішно могла відбутися репродукція цього типу (при клонуванні вівці Доллі було 277 спроб, 8 доведено до ембріональної стадії, з тих 8 дійшло до народження однієї вівці), 
4) клонування – це радикальна маніпуляція людською прокреацією, при цьому порушуються особові відносини між батьками та дітьми, та й взагалі може зникнути поняття сім’ї та сімейних стосунків, 
5) клонування є недопустимим з огляду на гідність клонованої особи. Кожна людина має право до своєї унікальності та неповторності. Також її тіло та генотип є інтегральним елементом гідності і унікальності, тоді як клонована істота це завжди „копія” когось іншого. Це вело б до загублення власної ідентичності, до відчуття меншовартості. 
6) клонування родить небезпеку суспільної маніпуляції в євгенічному напрямку, вибору „кращих генетичних людей”, 
7) створення клонів живих осіб виключно як джерела до трансплантації органів є зведенням людини до рівня предмету вжитку, що є цілковито недопустиме з точки зору християнського персоналізму. 
До проявів зла на світі треба зарахувати невідповідальні дії в царині генної інженерії, такі як клонування і використання людських ембріонів для досліджень, які виправдовуються посиланням на свободу, розвиток культури та прогрес людини. Коли найбільш делікатні і беззахисні суб’єкти суспільства так жахливо страждають, виникає також серйозна загроза для ідеї людської сім’ї, побудованої на основі таких цінностей, як особа, довіра, взаємна повага і готовність до допомоги. Цивілізація побудована на любові і мирі повинна протиcстояти цим негідним експериментам. Клонування – це знак викривленого підходу до свободи наукових досліджень та експериментів. Дехто вбачає в цьому прояв всемогутності науки, але науки без цінностей. Основою цього є відкинення Бога, а коли немає Бога – тоді вже нічого не є неморальне, як писав Достоєвський. Проголошення „смерті Бога” приведе до результату „смерті людини”. Клонування в якійсь мірі є обожненням людини, поставленням її на місці Бога. Але насправді людина сама собі готує нову форму рабства, нові форми дискримінації та нові форми страждань. Спокусі раю – «будете як боги» - підлягає багато сучасних вчених. Таким чином, клонування стає трагічною пародією всемогутності Бога. Бог доручив людині панувати над світом, а вона вже не вміє або не хоче поставити певні межі, не вміє відрізнити добро від зла. 

12. Генетична інженерія рослин
Вперше генномодифіковані продукти з'явились на ринку на початку 90х років. В 1994 комерціалізовано генетично-модифікований томат (FlavrSavr), продукції компанії Calgene з підвищеною легкістю. Генетична трансформація в цьому випадку не призводила до вбудовування якогось гену, а стосувалась виключенню гену полігалактуронази за допомогою антисенстехнології. В нормі продукт цього гену сприяє руйнуванню клітинної стінки плоду в процесі зберігання. FlavrSavr недовго проіснував на ринку, оскільки існують дешевші конвенційні сорти з такими ж якостями. Переважна кількість сучасних генномодифікованих продуктів рослинного походження.
Одна з переваг рослинних клітин це їхня тотипотентність: з однієї клітини можна регенерувати цілу рослину. Отже, із клітин, сконструйованих генно-інженерними методами, можна отримати рослини, усі клітини яких несуть чужорідний ген чи гени. Часто такі трансгенні рослини, створені de novo, розмножують вегетативно. Генетична модифікація рослин може здійснюватись за допомогою спеціальних векторів або шляхом прямого перенесення генів. Поширеним методом уведення генів у рослинні геноми є використання ґрунтової бактерії Agrobacterium tumefaciens. Агробактерії мають здатність інтегрувати свій генетичний матеріал у клітини дводольних рослин. Трансгенні рослини отримують, використовуючи модифіковану Т-ДНК, в якій онкогени замінені на будь-який ген, котрий бажано інтегрувати в рослинний геном. Таку неонкогенну плазміду конструюють генно-інженерними методами, клонують в E. coli, а потім вектор вводять в A. tumefaciens: vir-гени забезпечують перенесення та інтеграцію бажаної ділянки. За допомогою агробактерій трансформовано велику кількість видів дводольних рослин, однак модифікація однодольних рослин (головні зернові культури . рис, пшениця та кукурудза) таким шляхом ускладнена.
13. ГМО – це генетично модифікований організм, що утворюється в результаті застосування технологій генної інженерії, які дозволяють вбудовувати гени одного організму в інший. Завдяки внесенню нових генів організм (рослина, мікроорганізм, тварина або навіть людина) отримує нові бажані ознаки, які раніше в нього були відсутні. Генна інженерія вперше дала можливість подолати бар’єри між різними видами, наприклад помідор можна "схрестити” з рибою, бактерію із картоплею, свиню з медузою і т. д.
Генетично модифікована соя не відрізняється від звичайної ні за смаком, ні за зовнішніми ознаками. Якщо у вас не має спеціального обладнання для перевірки ДНК, то про наявність зміненої генетичної інформації у сировині можна лише здогадуватися. Ще складніше визначити наявність генетично модифікованого інгредієнта у продукті, що складається із декількох компонентів, зокрема у суміші дитячого харчування, ковбасі із додаванням соєвого фаршу, кукурудзяних чіпсах та ін. Відповідне маркування передбачене тільки в декількох країнах світу, серед яких члени Євросоюзу, Росія, Японія. Більшість країн СНД тільки починають впроваджувати законодавство стосовно біобезпеки ГМО. Поняття "біобезпеки” відносно ГМО зовсім не випадкове: генетично модифіковані організми живі, а значить здатні до розмноження, передачі "набутого” зміненого матеріалу потомкам. Із самого початку комерційного використання генетично модифікованих рослин у сільському господарстві між вченими у всьому світі тривають дискусії про те, чи достатньо вони розуміють основи життя закладені еволюцією, щоб маніпулювати генами і починати масове використання у сільському господарстві та виробництві продуктів харчування. За даними на 2002 рік генетично модифіковані рослини вирощуються для комерційного використання у 16 країнах світу, в основному США, Канаді, Аргентині та Китаї. Одночасно із академічними баталіями занепокоєння почали проявляти люди найрізноманітніших професій. Це переросло у глобальний суспільний рух різних організацій. Вони вимагають обмеження поширення ГМО.

14. Нові характеристики, які найчастіше "прищеплюють” ГМО. Найчастіше генетично модифікованим рослинам надають стійкість до гербіцидів, комах, вірусів, грибів, стійкість до посухи та солей . Стійкість до гербіцидів забезпечує несприйнятливість рослини до смертельної дози хімікатів. Завдяки цьому поле звільняється від бур’янів, а культурні рослини, стійкі до гербіциду, виживають. Компанії, які продають подібні рослини, пропонують і відповідні гербіциди. Стійка до комах флора дійсно стає безсмертною: наприклад, непереможний колорадський жук, з’їдаючи листки картоплі, гине. Майже всі такі рослини містять вбудований ген природного токсину – земляної бактерії Вacillus thuringiensis. Такою є генетично модифікована картопля "Новий лист” (стійка до колорадського жука). Цей сорт розроблений біотехнологічною компанією "Монсанто” і повинен стати першим офіційно визнаним ГМО в Україні. Стійкість до вірусу рослини набувають завдяки вбудованому гену, який взятий із цього самого вірусу.
Також можлива зміна композиції жирів і жирних кислот, зміна композиції вуглеводів та зниження алергенності та детоксифікація.

15. Перспективи генної інженерії.
Нині у біотехнологічних лабораторіях іде активна робота над створенням наступних поколінь рослинних ГМО, які повинні зацікавити споживача. Це – рослини із вбудованими вакцинами і вітамінами, наприклад "Золотий рис” із вбудованим провітаміном А або банани із анальгіном. Експерименти біотехнологів не обмежуються сільськогосподарськими рослинами. Просто вони стали першими ГМО, які були дозволені для масового комерційного поширення. Зараз створені генетично модифіковані дерева, вівці, кози, свині, коти, риба...Поки що це надбання лабораторій. Однак, біотехнологічні компанії, які вважають удосконалені живі форми своїми винаходами із ентузіазмом описують майбутнє, де оточуюча жива природа буде максимально відповідати потребам людини. Зокрема, дерева будуть рости швидко і матимуть яскраво виражені корисні якості. Наприклад, із них можна легко отримати папір. Генетично модифіковані коти не будуть викликати алергію у людей, чутливих до котячої шерсті. Фермери будуть поливати рослини, коли вони повідомлятимуть про свою спрагу легким світінням листків. І так далі. Між іншим, людина теж може бути модифікована.
Прибічники застосування генної інженерії у сільському господарстві переконані: харчуючись трансгенною їжею, людина піддається небезпеці не більше, ніж споживаючи звичайні продукти. Більше того, вони вважають, що без генної інженерії людству аж ніяк не обійтися. Вагомі аргументи на користь масового використання генної інженерії висувають компанії-виробники трансгенів. Протягом останніх 20 років кількість людей на планеті може зрости у два рази. Це потребує використання технології, яка дозволить виробляти більше продуктів харчування. Рослини, сконструйовані із допомогою генної інженерії, зможуть давати більші урожаї в порівнянні із традиційними культурами. Рослини можна модифікувати таким чином, щоб вони містили більше поживних речовин і вітамінів. Наприклад, вбудувавши вітамін А в рис, його можна буде вирощувати у регіонах, де люди страждають від нестачі цього вітаміну в організмі. Генетично модифіковані рослини можна пристосувати до екстремальних умов, таких як посуха і холод. Використання генетично модифікованих культур дозволить менш ефективно обробляти поля хімікатами, оскільки вони самі будуть здатні вирішувати проблеми, раніше підвладні лише хімії. Продукти харчування, які містять генетично модифіковані інгредієнти, можуть стати корисними для здоров’я, якщо в них вбудувати вакцини проти різних хвороб. Наприклад, уже створений салат-латук, який виробляє вакцину проти гепатиту Б. Їжа із генетично модифікованих рослин може бути смачніша і дешевша. Зараз найпоширеніше перше покоління ГМО (із стійкістю до гербіцидів, комах і вірусів). Однак, оцінка користі використання генної інженерії не однозначна навіть у сільському господарстві. Вирощування і використання генетично модифікованих рослин має певний вплив на здоров’я людей, навколишнє середовище (звичайні рослини, воду, птахів, комах, тварин, грунт), систему сільськогосподарського виробництва.
ГМО – живі організми, здатні до розмноження, поширення і мутацій, вони передають вбудовані в них характеристики наступним поколінням. Пилок генетично модифікованих рослин (наприклад, рапсу) переноситься на великі відстані завдяки вітру, птахам і комахам, що дозволяє модифікованим генетичним конструкціям "вбудовуватися” у звичайні рослині, перетворюючись у джерело генетичного забруднення. Коли чужорідний організм надходить у оточуюче середовище, то він стає причиною виникнення багатьох проблем. Експерти ООН підрахували, що другою головною причиною втрати біорізноманіття є вторгнення чужорідних видів, для яких не має хижаків. Таким чужорідним видом стали кролики в Австралії, які призвели до зникнення місцевих видів тварин.
ГМО – теж свого роду чужорідний вид. Зараз від канадських фермерів поступає інформація про те, що генетично модифікований рапс (канола), стійкий до гербіциду, перетворюється на бур’ян, який розмножується і захоплює території сільськогосподарських угідь із великою швидкістю. Проблема полягає в тому, що для того, щоб вивести рапс необхідно застосовувати надзвичайно сильні хімікати.
Експерти із міжнародного союзу споживачів Consumers International відмічають, що потужна хвиля просування ГМО зменшує інтерес політиків і землевласників до підтримання землеробства, у якому використовуються інші традиційні надійні методи боротьби із бур’янами, наприклад чергування культур, застосування біологічних організмів для боротьби.

16. Продукти харчування, що підлягали впливу генної інженерії, або які можуть містити генетично модифіковані компоненти:
Амілаза – використовується у процесі приготування хліба, крохмалу. Сидр, вино, пиво та ін. Розрихлювач (пекарський порошок) – добавки. Хліб – містить сою. Каталаза – використовується при приготуванні напоїв, яєчного порошку, сироватки. Зернові культури (крупи) – містять сою.
Продукти із зернових культур (крупи). Фруктові соки – можуть виготовлятися із генетично модифікованих фруктів. Сироп глюкози. Морозиво – може містити сироп глюкози, сою. Лактаза. Кукурудза. Макарони – можуть містити сою. Картопля. Легкі напої – можуть містити сироп глюкози. Соєві боби. Соєві продукти, такі як соєвий соус, соєвий гамбургер, соєве м’ясо (ковбаса) і т. д. Газовані фруктові напої. Тофу. Помідори. Дріжджі (закваска). Цукор.
Станом на 2009 рік, комерціалізовано і допущено до вирощування як мінімум в одній з країн світу 33 види трансгенних рослин: соя — 1, кукурудза — 9, рапс- 4, бавовник — 12, цукровий буряк — 1, папайя — 2, гарбуз — 1, паприка — 1, томат — 1, рис — 1. На різних стадіях розгляду запитів на допуск знаходиться ще близько 90 різних видів трансгенних рослин, в тому числі картопля, слива, люцерна, квасоля, пшениця, земляний горіх, гірчиця, цвітна капуста, перець чілі та інші.

17. В кожній країні шлях ГМО до комерціалізації різний. Допуск до продажу і культивування передбачає різні процедури, але всі вони базуються на однакових принципах.
Безпека: продукт повинен бути безпечний і не становити загрози здоров'ю людей або тварин. Він також повинен бути безпечним для довкілля. Безпечність визначається згідно з розробленими тестами, які базуються на актуальних наукових знаннях і здійснюються з застосуванням сучасних технологічних платформ. Якщо продукт не задовольняє вищезазначеним вимогам — він не отримує дозвіл на культивування або розповсюдження. Якщо з часом продукт демонструє небезпечні якості, він відкликається з ринку.
Право вибору: навіть якщо ГМО отримує дозвіл на культивування або розповсюдження, споживачі, фермери та бізнес повинні мати право вибору використовувати (споживати) його чи ні. Це означає, що в перспективі повинна існувати можливість виробляти продукцію без застосування генетичної інженерії. Забезпечення принципу співіснування можливо за умови дотримання двох правил:
Маркування: найважливіший захід для забезпечення права вибору. Де б і яким чином ГМО не застосовувався, він повинен бути ясно маркований. В такому разі споживач має змогу робити свідомий вибір.
Відслідковування: маркування також необхідне, навіть якщо ГМО не можна детектувати в остаточному продукті. Це стосується виробників та поставників продуктів. В цьому разі вони зобов'язуються інформувати споживачів шляхом надання відповідної документації стосовно сировини.
Допуск для однієї генномодифікованої культури в одній країні оцінюється від 6 до 15 млн доларів США, куди включені розходи на підготовку запиту, оцінка молекулярних характеристик, складу та токсичності продукту, досліди на тваринах, характеристика білків на аллергенність, оцінка агрономічних якостей, розробка методів тестування, підготовка юридичних документів для організації експорту]. Витрати оплачує подавач запиту на допуск.

Категорія: Біоетика, біобезпека | Переглядів: 7028 | Рейтинг: 1.0/1
Поділіться статтею з іншими:

Акушерство Алергологія Анатомія людини Андрологія
Анестезіологія Біоетика, біобезпека Біологія Валеологія
Венерологія Відпочинок Вірусологія Гастроентерологія
Гематологія Гігієна Гомеопатія Дерматологія
Дієтологія Ендокринологія Епідеміологія Імунологія
Інфекційні хвороби Кардіологія Косметологія Мамологія
МНС Наркологія Невідкладна допомога Неврологія
Нетрадиційна медицина Нефрологія Онкологія Ортопедія
Отоларингологія Офтальмологія Педіатрія Перша допомога
Проктологія Пульмонологія Психіатрія Психологія
Радіологія Сексологія Стоматологія Терапія
Токсикологія Травматологія Шкідливі звички Урологія
Фармакологія Фізіологія Фізична культура Флебологія
Фтизіатрія Хірургія
Корисні лінки: Медичні книги | Медичні обстеження | Анатомія людини