Сферична теорія артикуляції забезпечує множинний ковзний контакт між штучними зубами в фазі жувальних рухів. Вперше її розробив Монсон у 1918 році. Цю концепцію підтвердили наукові роботи Gabera (1960), Hampel (1980), Б.Т. Черних та С.І. Хмелевського (1965).
Наукове обґрунтування
Автори досліджень, спираючись на фізику та математику, довели, що сферична теорія найбільш точно відображає:
- Будову зубо-щелепної системи.
- Особливості черепа.
- Складні рухи нижньої щелепи.
Ключовим аргументом є те, що сферичні поверхні значно полегшують постановку штучних зубів.
Клінічні дослідження
- Оклюзійні поверхні:
- Сферична форма забезпечує поверхневий контакт між прикусними шаблонами під час жування.
- Існує діапазон сферичних поверхонь, які підходять для кожного пацієнта, зменшуючи необхідність точного визначення радіусів оклюзії.
- Цей діапазон відповідає адаптаційним можливостям жувального апарату.
- Протезування беззубих пацієнтів:
- Застосування сферичних поверхонь дозволяє зберегти функціональні зв’язки, що існували до втрати зубів.
- Формування сферичних поверхонь замість протетичної площини підвищує якість протезів, зменшуючи необхідність подальшої корекції.
Переваги застосування сферичних поверхонь
- Можливість перевірити контакти між прикусними валиками під час визначення центральної оклюзії.
- Використання вивірених кривих для конструювання штучних зубних рядів.
- Мінімізація корекцій протезів.
- Підвищення адаптаційного комфорту для пацієнта.
Сферична теорія артикуляції є ефективним підходом до протезування пацієнтів із повною втратою зубів. Вона забезпечує природні жувальні рухи, покращує адаптацію до протезів та сприяє збереженню функціональних зв’язків зубо-щелепної системи.