Медичні терміни: А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Статистика




На порталі: 33
З них гостей: 33
І користувачів: 0
Методика і техніка переливання крові

Методика і техніка переливання крові

Розрізняють прямий, непрямий, зворотний, обмінний та екстра-корпоральний методи переливання крові. 
Пряме переливання — це безпосереднє застосування крові донора, яка одразу ж уводиться хворому, минаючи стадію консервації. Така кров є найповноціннішою, але при цьому є небезпека заразити хворого захворюванням, на яке може хворіти донор, навіть не знаючи про це. Для прямого переливання застосовують ряд апаратів (Бека, Жувальє), а також шприци. Кров уводиться від донора реципієнтові за стерильних умов.
Непрямий метод: кров забирають у донора, змішують із консервантом, зберігають за певних умов і через 5–10 дн її можна застосовувати для переливання. Для непрямого переливання застосовують одноразові системи, які складаються із набору трубочок і фільтрів. Для внутрішньоартеріального переливання крові в системі є манометр і балончик, який дозволяє створювати тиск (180–200 мм рт. ст.). 
Обмінне переливання, або реінфузія, — це застосування крові, що вилилася в порожнини. По суті, це є аутотрансфузією. Кров за відсутності згустків і різних домішок одразу повертається в кровоносне русло хворого. В процесі реінфузії кров фільтрують крізь фільтри та стерильні марлеві прокладки, до неї додають невелику кількість гепарину. Технічно це здійснюється як непряме переливання. Обмінне переливання застосовують при гострих отруєннях (миш’як, гриби, чадний газ, свинець, ртуть та інші отрути). Проводиться кровопускання, а потім уводиться рівноцінна кількість донорської крові.
Таким чином, обгрунтовано систему підходу до гемотрансфузії. Перш ніж провести обмінне переливання крові, лікар має вжити ряд заходів:
1. Визначити показання до гемотрансфузії — з якою метою буде уводитися кров.
2. Оцінити можливі протипоказання, обрати методи уведення крові, визначити її кількість, швидкість уведення.
3. Визначити групу крові та резус-фактор реципієнта і донора.
4. Провести пряму пробу на сумісність, заздалегідь оцінити придатність крові до переливання.
5. Провести пробу на резус-сумісність.
6. Перевірити біологічну сумісність крові шляхом струминного (триразового) уведення 15–20 мл крові з інтервалами 3 хв.
При переливанні крові оформляють спеціальну документацію або спеціальний протокол переливання крові. Для контролю можливих ускладнень першими 2 год проводиться вимірювання температури тіла хворого, а також аналіз сечі протягом першої доби.
Виходячи із різноманітних показань, можна застосовувати такі методи уведення крові: внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, внутрішньокістково, крізь печеристі тіла.
Клінічна практика свідчить, що не завжди є потреба переливати суцільну кров. Часто застосовують окремі її компоненти, а іноді окремі складові частини — препарати крові, що готуються за спеціальними технологіями.
Компоненти крові готують за допомогою диференціального центрифугування суцільної крові. До компонентів крові належать еритромаса (еритрозавись, відмиті еритроцити), лейкомаса, тромбомаса, нативна плазма. Еритромаса — це консервована кров, із якої видалена плазма; її доцільно застосовувати при анеміях. Відмиті еритроцити — це еритромаса, в якій повністю відсутня плазма. Еритрозавись — це кров, яка позбавлена плазми, що заміщена фізіологічним розчином із додаванням левоміцетину, риванолю та глюкози. Лейкоцитарно-тромбоцитарну масу (завись) одержують після центрифугування крові та відокремлення лейкоцитів і тромбоцитів.
Слід пам’ятати, що всі препарати, які містять еритроцити, уводяться в організм людини так, як і консервована кров — з дотриманням правил переливання та техніки переливання. Вони зберігаються так саме, як і консервована кров. Лейко-, тромбомаса (завись) уводяться без дотримання групової приналежності, застосовуються протягом 24–72 год від моменту приготування, уводяться внутрішньом’язово. Нативна плазма — це рідка частина крові без формених елементів. Одержують її після центрифугування консервованої крові. Зберігають так, як кров, але не більше як 72 год. Уводять із додержанням групової приналежності. Шляхи уведення такі ж, як і для консервованої крові.
Сьогодні розроблені методи консервації плазми за допомогою заморожування чи висушування. Суха плазма зберігається протягом 3–6 років. Перед застосуванням її розводять фізіологічним розчином або дистильованою водою. Уводиться плазма в організм тими ж шляхами, що і кров. Останнім часом широко застосовують спеціальні види плазми (антигемофільна, антистафілококова, антиколі, антисиньогнійна), що одержуються після імунізації донорів ослабленими токсинами — анатоксинами відповідних збудників.
Препарати крові готують із плазми. За своєю дією вони належать до гемокоректорів (фібриноген, кріопреципітат, антигемофільний глобулін, фібринолізин, тромбін) чи препаратів комплексної дії.
Фібриноген виділяють із плазми, вміщують у флакони по 1 г, групової специфічності він не має. Перед застосуванням його розводять дистильованою водою або фізіологічним розчином, уводять внутрішньовенно. Із фібриногену готують такі препарати місцевої дії: фібринну плівку, біологічний антисептичний тампон, гемостатичну губку.
Фібринолізин — фермент, виділений із плазми, має здатність розчиняти тромби. Коректори системи зсідання крові (тромбін, фібринна плівка, гемостатична губка) застосовуються досить широко для спинення кровотечі методом аплікації.
До препаратів комплексної дії належать альбумін, протеїн, сироватка, специфічні імуноглобуліни.
Альбумін і протеїн виділяють із плазми у вигляді 10%-го чи 25%-го розчину, специфічності вони не мають. Уводять їх внутрішньовенно, широко застосовують для лікування різноманітних інтоксикацій.
Сироватка — це плазма, яка не містить фібриногену. Сироватка зберігається і уводиться, як нативна плазма. Іноді до неї додають кальцій, вітаміни, спирт.
Специфічні імуноглобуліни (антистафілококовий, протиправцевий, протигрипозний, антисиньогнійний) виділяються із плазми людей, що перенесли відповідні захворювання або імунізованих ослабленим токсином. Групової приналежності специфічні імуноглобуліни не мають, уводяться внутрішньом’язово.

Категорія: Хірургія | Переглядів: 4056 | Рейтинг: 0.0/0
Поділіться статтею з іншими:

Акушерство Алергологія Анатомія людини Андрологія
Анестезіологія Біоетика, біобезпека Біологія Валеологія
Венерологія Відпочинок Вірусологія Гастроентерологія
Гематологія Гігієна Гомеопатія Дерматологія
Дієтологія Ендокринологія Епідеміологія Імунологія
Інфекційні хвороби Кардіологія Косметологія Мамологія
МНС Наркологія Невідкладна допомога Неврологія
Нетрадиційна медицина Нефрологія Онкологія Ортопедія
Отоларингологія Офтальмологія Педіатрія Перша допомога
Проктологія Пульмонологія Психіатрія Психологія
Радіологія Сексологія Стоматологія Терапія
Токсикологія Травматологія Шкідливі звички Урологія
Фармакологія Фізіологія Фізична культура Флебологія
Фтизіатрія Хірургія
Корисні лінки: Медичні книги | Медичні обстеження | Анатомія людини