|
Техніка липкопластирного витягання |
Протерши шкіру ушкодженої кінцівки спиртом, бокові поверхні змазують клеолом і приклеюють до них липкий пластир чи шматки фланелі завширшки 6–8 см, потім у вигляді петлі перекидають через суглоб і приклеюють до зовнішньої поверхні, після чого перебинтовують. При проведенні лейкопластирного витягання слід ураховувати такі особливості: а) його слід застосовувати першими годинами після перелому до появи ретракцій м’язів і травматичного набряку; б) полоси липкого пластиру прикріплюються до усього сегмента кінцівки незалежно від рівня перелому, що забезпечує рівномірне розслаблення м’язів; в) суглоби залишаються рухливими, що робить можливим ранні рухи, починаючи з 2–3-го дня. Скелетне витягання здійснюють за допомогою металевої спиці, яку проводять крізь кістку, чи втримують кістку скобою. Ця методика дозволяє застосовувати для розтягнення м’язів і зіставлення відламків значну вагу (до 16 кг), проводячи спиці крізь виросток чи горбкуватість великогомілкової кістки при переломі стегна, а при переломі гомілкових кісток — через п’яткову кістку. Спиці проводять крізь кістку спеціальними дрилями, потім до спиці фіксують дугу с отворами, до якої прикріплюють шпагат. Після укладання кінцівки на шину Беллера, Чакліна чи Богданова до шпагата підвішують вагу, величина якої визначається ступенем розвитку мускулатури (стегно — 8–14 кг, гомілка — 4–8 кг). Оперативний метод дозволяє здійснити репозицію і фіксацію кісткових відламків. При оперативному лікуванні застосовують такі методи фіксації відламків: зшивання відламків шовком або іншими нитками (в основному, у дитячій практиці), металоостеосинтез (фіксація металічними пластинками, балками, шурупами; інтрамедулярний остеосинтез за допомогою стержнів), фіксація кістковим клеєм, ультразвукове зварювання кісток, компресійно-дистракційний остеосинтез за допомогою спеціальних апаратів Г. Ілізарова, О. Гудушаурі тощо.
|