Медичні терміни: А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Статистика




На порталі: 3
З них гостей: 3
І користувачів: 0
Тифо-паразитарні інфекції

Тифо-паразитарні інфекції

 

• Тифо-паратифозні хпороби — це схожі між собою бактерійні захворювання із фекаль-но-оральним механізмом передачі, спричинювані бактеріями роду Salmonella, що характеризуються первинним ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки і клітин СМФ, бактеріемією з розвитком провідних клінічних проявів — гарячки, інтоксикації з переважанням процесів гальмування роботи нервової системи, розладів вегетативної іннервації й функції кишок, гепатосплепомегалії. характерного висипу.
• Кожною року в світі реєструють до ЗО млн випадків тифо-паратифозних захворювань, із них 22 млн припадає па черевний тиф. Щорічно реєструють до І млн смертей, і більшість із них унаслідок черевного тифу. Найбільше таких випадків реєструють в Індії (980 на 100 тис. населення) й у дельті Меконгу — В'єтнам, Камбоджа (200 на 100 тис. населення).
• У навколишньому середовищі тифо-паратифозні сальмонели відносно стійкі, добре переносять низькі температури протягом кількох місяців і зберігаються в продуктах харчування. S. typhi має особливий антиген вірулентності — Vi-антиген, а збудники паратифів його не містять. Провідним фактором патогенності тифо-паратифозних мікробів є ендотоксин. Загальна токсична дія ендотоксину S. typhi виражена сильніше, ніж в інших сальмонел.
• Тифо-паратифозні захворювання належать до антропонозів. Джерелом інфекції с хворий або носій цих мікробів. Хворий виділяє збудників у навколишнє середовище із випорожненнями і сечею. Особливу небезпеку в значному поширенні цих мікробів становлять хронічні бактеріоносії, а особливо діяльність яких пов'язана із продуктами харчування, джерелами водопостачання.
• Механізм передачі інфекції — фекально-оральний. Передача збудників відбувається контактним, водним, харчо ним шляхами, певну1 роль відіграють мухи. Чинниками передачі слугують заражена вода, продукти харчування.
• Сприйнятливість до тифо-паратифозних хвороб загальна. Перенесене захворювання закінчується формуванням тривалого стерильного імунітету. У 3—6 % хворих розвивається хронічне бактеріоносійство з найчастішою локалізацією збудника у жовчному міхурі, нирках, кістковому мозку.
• В інкубаційний період збудник накопичується у лімфатичному апараті кишок. Згодом виникають бактеріемія, еішотоксинемія, що призводить до ураження вегетативної іннервації судин і серця, гарячки, ураження ЦНС. Формуються вторинні вогнища в різних органах і системах.
• У тонкій кишці внаслідок патофізіологічних механізмів, пов'язаних із сенсибілізацією до антигенів тифо-паратифозних збудників, розвивається некротичний процес, виникають виразки з можливістю кровотечі й перфорації.
• Найтиповішими клінічними проявами є постійна тривала гарячка, брадикардія, блідість шкіри, загальмованість нервової діяльності, зміни язика, здуття живота, закрепи, гепа-тоспленомегалія, поява розеольозного висипу з 5-ї доби на животі й передній поверхні грудної клітки.
• Специфічними ускладненнями тифо-паратифозних інфекцій є кишкова кровотеча і перфорації кишок, що виникають протягом 2—5-го тижня хвороби, частіше на 3-му тижні.
• Клінічний алгоритм діагностики тифо-паратифозних інфекцій: "'Якщо гарячку більше 5 діб нічим вагомим пояснити не можна, потрібно у плані обстеження нього хворого передбачити відповідні дослідження на черевний тиф і паратифи".
• У період розпалу цих хвороб у гемограмі характерні лейкопенія, лімфоцитоз, анеозино-філія, тромбоцитопенія.
• Головним у специфічній діагностиці тифо-паратифозних хвороб є. бактеріологічний метод, а найкращим способом підтвердження діагнозу — посів крові. Серед серологічних методів найчастіше використовують реакцію Відали і РИГА з 2-го тижня хвороби.
« Етіотропне лікування є провідним. Вибір препаратів залежить від регіону, де відбулося зараження. В Україні не втратив свого значення левоміцетин, можливе використання фторхінолонів, цефалоспоринів, макролідів; при зараженні в гїперендемічних регіонах застосовують комбінації антибіотиків.
• У профілактиці велике значення мають виявлення джерел інфекції, особливо хронічних носіїв, щеплення, дотримання гігієнічних навичок і вжиття протиепідемічних заходів.

Категорія: Інфекційні хвороби | Переглядів: 2127 | Рейтинг: 0.0/0
Поділіться статтею з іншими:

Акушерство Алергологія Анатомія людини Андрологія
Анестезіологія Біоетика, біобезпека Біологія Валеологія
Венерологія Відпочинок Вірусологія Гастроентерологія
Гематологія Гігієна Гомеопатія Дерматологія
Дієтологія Ендокринологія Епідеміологія Імунологія
Інфекційні хвороби Кардіологія Косметологія Мамологія
МНС Наркологія Невідкладна допомога Неврологія
Нетрадиційна медицина Нефрологія Онкологія Ортопедія
Отоларингологія Офтальмологія Педіатрія Перша допомога
Проктологія Пульмонологія Психіатрія Психологія
Радіологія Сексологія Стоматологія Терапія
Токсикологія Травматологія Шкідливі звички Урологія
Фармакологія Фізіологія Фізична культура Флебологія
Фтизіатрія Хірургія
Корисні лінки: Медичні книги | Медичні обстеження | Анатомія людини