Антисептика і асептика. Історія.

До середини ХІХ ст. більшість хірургічних хворих вмирала в результаті розвитку інфекції. М. І. Пирогов казав: «Бачив не раз поранених, тільки тому одужавших, що вони не підлягали оперативному лікуванню. Мимоволі скажемо, що нашому незнанню вони зобов’язані життям». Причиною цього була відсутність елементарних понять про антисептику і асептику.

Руки й хірургічні інструменти оброблялися не перед операцією, а після неї. Для перев’язування використовували корпії, які висушували після застосування у одного хворого і прикладали іншому, розповсюджуючи шпитальну інфекцію. Кожен другий прооперований хворий помирав. Нагноєння ран розглядалося як майже невідворотне явище.

Поняття антисептика (протигнійний) запровадив англійський хірург Дж. Прінгл (1750) на основі спостережень за протигнійним ефектом мінеральних кислот, які застосовували для знезаражування нечистот. На початку 40-х років ХІХ ст. М. І. Пирогов застосував для лікування ран розчин карболової кислоти, нітрат срібла, сульфат цинку, спирт, настойку йоду. Він вважав, що у рані міститься інфекція, і вірив у можливість боротьби з нею.

Угорський акушер-гінеколог І. Земмельвейс виявив, що руки хірурга є джерелом розвитку пологової гарячки у породіль. Він вперше застосував хлорну воду для обробки рук хірурга, пологових шляхів, інструментів і матеріалу. Уводячи секрет із маток породіль, які захворіли на гарячку, кролям, він довів наявність у цьому секреті заразного елемента. Йому також вдалося знизити пологовий сепсис майже в 10 разів. Однак ідея І. Земмельвейса не була схвалена хірургами. Своїми численними дослідами Луї Пастер (1857–1863) довів, що розвиток жи вих організмів у знеплідненому матеріалі залежить від проникнення мікроорганізмів зовні. Він відкрив процес розвитку мікробів, вивчив його характер, іншими словами, розшифрував гниття.

Через 20 років після І. Земмельвейса Дж. Лістер запропонував застосовувати 2–5-%-й розчин карболової кислоти як для самої рани, так і обробки всіх предметів, що стикаються з нею. Для знезараження повітря в операційній пульверизатором розпорошували 2–3%-й розчин карболової кислоти. Руки хірурга і операційне поле, а також рану наприкінці операції промивали карболовою кислотою.

Практично створивши систему боротьби з інфекцією в рані, Лістер використав вчення Пастера про бродіння (гниття). Матеріали досліджень Дж. Лістер опублікував 1867 р. і одразу ж набув визнання — він запровадив антисептику в хірургічну практику.

У нашій країні антисептичний метод запровадив М. В. Скліфосовський, який працював в Одесі, а потім у Москві. Через 15 років сам Дж. Лістер визнав, що карболова кислота зашкоджує людському організму. Почалися пошуки інших менш шкідливих антисептичних речовин (сулема, оксиціанід ртуті, хінін, сальварсан тощо). Наприкінці ХІХ ст. почалося розроблення різних методів стерилізації хірургічного матеріалу та інструментів. Було розроблено способи видалення мікробів фізичними методами — за допомогою високої температури, кип’ятіння, водяної пари. З’являється новий напрям у хірургії — асептика (вільний від інфекції), що забезпечує безмікробні умови хірургічної діяльності.

Першим застосував фізико-хімічну стерилізацію В. Черні, який обробляв шовк кип’ятінням у 5%-му розчині карболової кислоти. Е. Бухнер запропонував стерилізувати хірургічні інструменти кип’ятінням, а Ж. Терилон (1883) — сухим паром.

1882 р. Ф. Тренделенбург сконструював апарат для стерилізації хірургічного матеріалу та інструментів водяною парою.

1886 р. Бладгуд запровадив гумові рукавички для захисту рук хірурга від інфекції. У. Холстед (1890), а потім В. Цеге-Мантейфель (1897) почали застосовувати рукавички для захисту ран від рук хірурга.

Е. Бергманн і К. Шиммельбуш (1866) сконструювали стерилізатор для кип’ятіння інструментів, металеві барабани (бiкси) для стерилізації білизни і перев’язувального матеріалу, удосконалили автоклав.

Т. Більрот свого часу казав: «3 чистими руками і з чистою совістю малодосвідчений хірург нині може досягти кращих результатів, ніж раніше найзнаменитіший професор хірургії». Планомірно запроваджена асептика разом з анестезією стали найважливішими принципами сучасної хірургії.

1890 р. — рік міжнародного конгресу хірургів у Берліні — став роком виникнення асептики. Саме там Бергман і Шиммельбуш продемонстрували хворих, прооперованих за асептичних умов.

Асептика — засоби щодо створення стерильних умов — разом із антисептикою — винищенням мікроорганізмів, що потрапили до рани, — доповнюючи одне одного, забезпечують успіхи сучасної хірургії.

У 70-х роках ХХ ст. одночасно багатьма авторами було запропоноване устаткування для подання стерильного повітря, так звані аеротерапевтичні установки (АТУ). За їх допомогою можна досягти повної стерилізації і комфортної температури в операційній. Можна гадати, що з удосконаленням цих апаратів хірургія набуде більш високого рівня. Особливо вони стануть у пригоді за військово-польових умов.

Антисептика — це комплекс заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані і навколо неї, в патологічному осередку або в організмі в цілому, на зменшення вірулентності мікробів і обмеження їх розповсюдження.

Антисептика буває таких видів: фізична, механічна, біологічна, хімічна, мішана.

Фізична антисептика — це створення в рані несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів і зменшення всмоктування мікробних токсинів і продуктів розпаду тканин. Дренажі забезпечують відтікання вмісту рани і сприяють видаленню мікробів, токсинів і продуктів розпаду тканин. Зрошення марлі гіпертонічними розчинами значно підвищуе її гігроскопічність, однак після просочення рановим ексудатом тампони заважають відтіканню ранового вмісту, тому для дренування вони є малопридатними.

Для лікування ран відкритим методом застосовують АТУ, в яких рани висушуються, що створює несприятливі умови для життєдіяльності мікрофлори. До відкритого методу належать усі види фізіопроцедур.

Механічна антисептика — це гігієнічна ванна, гоління, видалення з рани некротизованих, нежиттєздатних тканин. За

військово-польових умов Чаруковський довів, що різані рани загоюються швидше за інші, тому він запропонував будь-яку рану перетворювати на різану і швидко з’єднувати її краї. 1898 р. П. Фрідріх, вивчивши поведінку інфекції в рані, обгрунтував первинну хірургічну обробку рани з висіченням її країв, стінок і дна в межах здорових тканин.

Хімічна антисептика — застосування різних хімічних речовин, що мають бактерицидну і бактеріостатичну дію. Ці речовини повинні бути безпечними для макроорганізму і його клітин. Їх застосовують для обробки операційного поля, підготовки рук хірурга, стерилізації рукавичок, хірургічного інструментарію, шовного матеріалу, предметів догляду за хворими, дезинфекції приміщень.

Біологічна антисептика — заходи, спрямовані на підвищення імунітету і посилення захисних сил організму. Це специфічні вакцини, іммунні сироватки, глобуліни, переливання крові, плазми, анатоксини, а також антибіотики, бактеріофаги, протеолітичні ферменти і їх інгібітори.

Мішана антисептика — одночасне застосування кількох видів антисептики. Наприклад, при лікуванні ран первинна хірургічна обробка — механічна, застосування антибіотиків — біологічна, накладання пов’язок — фізична антисептика.

Антисептичні засоби виявляють бактерицидну або бактеріостатичну дію. Кращими є ті, які мало впливають на тканини хворого і, змішуючись із вмістом рани, не втрачають своєї активності.