|
Лікування психотропними препаратами |
У 1952 р. французькі психіатри Ж. Делей і П. Денікер уперше повідомили про терапевтичний ефект хлорпромазину (лар-гактилу, аміназину) при різних формах психічних розладів і встановили особливості психотропної дії цього препарату. Це й започаткувало "психофармакологічнии етап" у розвитку психіатрії. Протягом наступних десятиліть синтезовано і впроваджено в психіатричну практику велику кількість психотропних препаратів. На сьогодні в усьому світі сихофармакотерапія вийшла на перше місце, витіснивши інші види лікування. Вона стала головним методом, поєднавши психотерапію і соціально-реабілітаційні заходи в єдиний комплекс. Завдяки простоті використання і відносній безпечності препаратів, а також індивідуальному спектру психотропної активності, психофармакотерапіяпорівняно з "шоковими" методами розширила межі і специфіку терапевтичного впливу. Змінився не тільки вигляд психіатричних лікарень, але і відкрилися неабиякі можливості для лікування в позалікарняних (амбулаторних) умовах. Це сприятливо вплинуло на соціально-трудову реадаптацію хворих і перебіг психічних недуг. Особливий механізм психотропної дії властивий кожному препаратові.
Це пояснюється специфічним впливом лікарських засобів на функції різних структур центральної нервової системи (кору великого мозку, лімбічну систему і ретикулярну формацію), на нейромедіаторні системи (синтез, накопичення, звільнення,зв'язування і біотрансформація медіаторів або системи рецепторів). Патогенетична дія психотропних препаратів проявляється загальним редукуючим впливом на психічну хворобу, а також вибірковою, селективною, дією на певний спектр психопатологічних проявів. Головний принцип психофармакотерапії — клінічно обґрунтований і правильний вибір психотропного препарату для лікування конкретного хворого. Терапію проводять індивідуально з одночасним урахуванням особливостей психопатологічної характеристики, динаміки недуги і спектру психотропного впливу застосовуваного окремо або в комбінації препарату. Цей принцип вимагає динамічного підходу до лікування, повсякчасного аналізу змін психопатологічної і соматичної симптоматики, що відбуваються під час психофармакотерапії, з відповідною корекцією тактики лікування, перегляду, вибору і дозування психотропних засобів. Тактика терапевтичного застосування антипсихотичних засобів (нейролептичних) залежить від стадії і характеру перебігу хвороби, а також чіткості психопатологічної симптоматики. За гострого і підгострого перебігу психічної хвороби з яскравою симптоматикою лікування починають з парентерального введення великих доз лікарського засобу, а після поліпшення стану дозу зменшують і переходять на пероральне. У разі хронічних психічних розладів з нечітко вираженою симптоматикою лікування починають з призначення малої дози препарату, яку за потреби поступово підвищують до середньої терапевтичної. Ефект у такому разі проявляється поступово й поволі, тому не слід поспішати змінювати призначення. Переважання в терапевтичному ефекті гальмівної або стимулювальноїдії дало підставу класифікувати всі психотропні засоби на психолептичні (нейролептичні або антипсихотичні, транквілізатори, нормотимічні) і психоаналептичні (антидепресанти, психостимулятори, ноотропи), що визначає клінічну адекватність під час вибору показань до психофармакотерапії. Проте седативні і активізуючі компоненти психотропної дії не завжди виступають у чистому вигляді. Так, серед нейролептичних засобів, транквілізаторів, а також антидепресантів виділяють препарати з переважно седативною і активізуючою дією.
|