Суглобова (балансуюча) теорія. Теорія Гізі

Головною вимогою класичної теорії балансування є збереження множинного контакту між зубними рядами верхньої та нижньої шелеп у фазі жувальних рухів.

Gisi (1930) вважає, що нахил cуглобного шляху визначає напрям руху нижньої щелепи, на який впливають розмір та форма суглобного горбика. Для забезпечення горбкового та різцевого контакту, згідно вимогам теорії Gisi, необхідно: точне визначення суглобного шляху і запис різцевого шляху: визначення сагітальної компенсаційної кривої, урахування висоти горбків жувальних зубів.

Наприкінці минулого століття Бонвіль встановив 3-пунктний контакт, як головну ознаку фізіологічної артикуляції зубних рядів. Однак, не всі дослідники цієї проблеми згодні з Бонвілем. Деякі вважають, що 3-пунктний контакт, як закон артикуляційного рівноваження, потрібно виконувати тільки при протезуванні хворих з повною втратою зубів для одержання максимальної ефективності повних знімних протезів.

1. Нахил суглобового шляху.

2. Глибина компенсаційної кривої.

3. Нахил орієнтовної площини.

4. Нахил верхніх різців.

5. Висоти бугрів штучних зубів.

Всі ці фактори можуть змінюватись: суглобовий шлях, орієнтовна, площина, положення різців - в нахилі, компенсаційної кривої - в глибині, бугри штучних зубів - в висоті,

Існує і зворотня залежність величин. Наприклад, поглиблення компенсаційної кривої змінює нахил різців і навпаки.

 А.І. Певзнер (1934) та ін. автори критикують теорії Gisi і Ганау, вважаючи, що їжа між зубами при її відкусуванні або пережовуванні роз'єднує зубні ряди, чим і порушує балансування як раз в той момент, коли необхідність в ньому найбільша. В цьому і виявляється основний недолік методики конструювання штучних зубних рядів відповідно до теорії артикуляції - балансуючої.