Ведення новонароджених зі ЗВУР

Організація адекватного вигодовування, що направлене на забезпечення основного обміну, росту та терморегуляції, має принципове значення. Якщо гестаційний вік дітей більше 32–34 тиж, добре розвинуті оральні рефлекси, їх вигодовують грудним молоком з пляшечки. Кількість молока визначається індивідуально залежно від толерантності до молока. В інших випадках призначають зондове вигодовування (з перервами або безперервне). Перше годування проводять дистильованою водою у кількості 2–3 мл/кг. Через 2 год дають грудне молоко від 3 мл/кг маси тіла у перші 12–24 год до 15 мл/кг кожні 2–3 год залежно від толерантності до об’єму молока. Перед кожним годуванням аспірують вміст шлунка. Якщо вміст перевищує 2–3 мл, одноразову кількість молока не підвищують.

У дітей із низькою масою тіла при народженні часто виникають шлунково-стравохідні рефлюкси, тому такі діти краще адаптуються до безперервного зондового годування за допомогою спеціальних інфузійних насосів. Початкова швидкість інфузії молока дорівнює 1–2 мл/кг на годину. Нормальний залишковий об’єм вмісту шлунка при безперервному зондовому вигодовуванні дорівнює об’єму молока, розрахованому на 1 год. Орогастральному методу годування віддають перевагу перед назогастральним.

 Термін прикладання до грудей залежить від маси тіла при народженні, стану дитини, супровідних захворювань та ускладнень.

Лікування. Додатково до ентерального введення молока або замість нього проводиться інфузійна терапія. У перші 2 дні життя найчастіше застосовують 10%-й розчин глюкози, а потім додають електроліти. Кількість інфузату визначають індивідуально залежно від багатьох факторів. Фізіологічна потреба у рідині в перші 2 дні життя становить близько 70 мл/(кг⋅добу), а в подальшому — близько 100 мл/(кг⋅добу), після 10-го дня життя — близько 140–150 мл/(кг⋅добу) (A. G. S. Philip, 1987).

Кількість інфузату збільшується при патологічних втратах рідини (зригування, діарея, фототерапія, використання ламп променистого тепла).

Якщо у пологах була асфіксія, можливий розвиток гіпокальціємії. Для її профілактики від 1-го до 3-го днів життя вводять через рот препарати кальцію близько 75 мг/(кг⋅добу). Крім того, розчин кальцію глюконату призначають у складі інфузійної терапії після 2–3-го днів життя у кількості, яка забезпечує фізіологічну потребу у цьому електроліті.

У дітей із дуже низькою масою тіла при народженні, а також у хворих дітей не завжди вдається почати ентеральне вигодовування з першого тижня життя. У цих випадках необхідно проводити часткове або повне парентеральне харчування.

Серед додаткових енергетичних джерел основними є амінокислоти та ліпіди. Новонароджені зі ЗВУР гірше переносять введення жирових емульсій, у них висока ймовірність виникнення специфічних проблем (метаболічний ацидоз, гіперліпідемія, тромбоцитопенія).

Усім дітям зі ЗВУР після народження вводять 1–2 мг вітаміну К (профілактика геморагічної хвороби новонародженого).

При геморагічному синдромі переливають свіжозаморожену плазму дозою 10–15 мл/кг.

Новонародженим зі ЗВУР рекомендується призначати вітаміни групи В, аскорбінову кислоту протягом 2–3 тиж. Корекцію процесів перекисного окислення ліпідів проводять вітамінами Е і А, а також комбінованим препаратом — аєвітом.

Кращі результати терапії відзначаються при застосуванні комбінації токоферолу ацетату (10–20 мг/кг) і 20%-го розчину карнітину хлориду (по 4–6 крапель у 10%-му розчині глюкози) двічі на день.

Карнітин забезпечує анаболічний ефект і посилює антиоксидантну дію вітаміну Е.

Корекцію гіпоглікемії, гіпомагніємії, гіпокальціємії проводять за загальноприйнятими принципами лікування цих станів. Тактика терапії при поліцитемічному синдромі залежить від наявності або відсутності клінічної симптоматики. Коли клінічних проявів немає (лабораторна знахідка), активне втручання не потрібне. При клінічних симптомах поліцитемії (пастозність тіла, периферичні набряки, дихальні розлади, порушення гемодинаміки) і венозному гематокриті більше 0,7 проводять кровопускання (10 мл/кг при масі тіла менше 4 кг і 15 мл/кг при більшій) і вводять таку ж кількість 5%-го розчину альбуміну або свіжозамороженої плазми. При недостатньому набуванні маси тіла за результатами копрограми вирішують питання щодо проведення замісної ферментотерапії (панкреатин, фестал та ін.).

Терапію індивідуалізують залежно від причин ЗВУР.

Профілактика. Своєчасне усунення факторів ризику, що спричинюють затримку росту плода, діагностика та лікування соматичних, інфекційних захворювань жінки, гестозів, дотримання гігієнічних умов праці, побуту, харчування, виключення шкідливостей і токсичного впливу на плід, уникнення стресових ситуацій.

Прогноз. У дітей зі ЗВУР у постнатальному періоді можлива затримка як фізичного, так і психічного розвитку. Прогноз щодо нервово-психічного і фізичного розвитку кращий у разі гострої та підгострої дії несприятливих факторів і гірший при хронічному їх впливі, а також при диспластичному варіанті ЗВУР.