Зовнішнє застосування лікарських засобів

Крізь вивідні протоки сальних залоз і волосяні фолікули шкіри всмоктуються лише жиророзчинні лікарські засоби, тому зовнішнє застосування ліків розраховане передусім на їх місцеву дію на шкіру, слизову оболонку або ранову поверхню. Втирання — уведення крізь шкіру лікарських речовин у вигляді рідин або мазей. Втирання проводять на таких ділянках шкіри: згинаюча поверхня передпліччя, задня поверхня стегон, бокові поверхні грудної клітки, живіт. На цих ділянках шкіра є тонкою й не покрита волоссям. У разі потреби волосся голять. На ділянці втирання шкіра має бути чистою. Потрібну кількість мазі або рідини наносять на шкіру і втирають круговими рухами до тих пір, поки шкіра не стане сухою. Протипоказання до даної процедури — запальні зміни на шкірі (екземи, дерматити та ін.). Змазування як метод нанесення різних лікарських речовин широко застосовується переважно при шкірних захворюваннях. Ватні або марлеві тампони змочують у потрібному розчині й наносять на шкіру хворого легкими поздовжніми рухами. За наявності волосся змазування проводять у напрямі його росту. При гноячкових захворюваннях шкіру змазують навколо осередку ураження від периферії до центра.

Пластир — це густої консистенції липка мазева основа, покрита непроникною марлею. Мазева основа містить активні лікарські речовини. Протипоказання до застосування пластирів є такими: екзема, алергічний дерматит. Перед нанесенням пластиру шкіру старанно знежирюють медичним спиртом, а волосся голять. Знімають пластир поступово, починаючи з одного краю, який треба відмочити спиртом. Припудрювання або присипання порошкоподібними лікарськими речовинами (тальком або рисовою пудрою) застосовується для підсушування шкіри при опрілості й пітливості. Порошок наносять на шкіру на ділянку пітливості чистим ватним тампоном. Інгаляцію аерозольну призначають хворим для покращання бронхіальної прохідності: розрідження мокротиння, боротьба з інфекцією, захист слизової оболонки дихальних шляхів від шкідливої дії подразнюючих агентів. 

Переваги уведення лікарських засобів методом інгаляції є такими:

1. Дія відбувається беспосередньо на ділянці патологічного процесу в легенях.

2.  Засоби потрапляють до осередку ураження поза печінкою, в незмінному вигляді, що зумовлює високу концентрацію лікарської речовини.

До недоліків цього методу належить таке:

1. Неточність дозування.

2. Погане проникнення аерозолю в патологічний осередок при різко порушеній бронхіальній прохідності.

3. Можливість подразнення аерозолем слизової оболонки.

У медичній практиці використовують парові, тепловологі й олійні інгаляції. Для проведення парової інгаляції користуються простим паровим інгалятором. При нагріванні води пара, що утворюється, засмоктує лікарський розчин і диспергує його, утворюючи аерозоль, який скляною трубкою-наконечником подається в дихальні шляхи хворого. Для інгаляції застостовують розчини ментолу, евкаліпту, антибіотиків. Температура аерозолю — 57–60 °С. Під час проведення теплової інгаляції використовують компресор, який здійснює розпорошення стислим повітрям. Аерозоль має температуру 39–40 °С. Для інгаляції застосовують 2%-й розчин питної соди в суміші з лужними мінеральними водами і розчинами антибіотиків. При олійній інгаляції олія, покриваючи тонким шаром слизову оболонку дихальних шляхів, захищає її від механічних і хімічних агентів і перешкоджає всмоктуванню токсичних речовин.

Закапування крапель у вухо. Перед закапуванням у вухо краплі підігрівають до температури тіла, тому що холодні краплі подразнюють лабіринт і можуть спричинити у хворого запаморочення, блювання. Краплі у вухо закапують за допомогою піпетки.

Ентеральне уведення лікарських речовин (крізь рот, під язик і до прямої кишки) — найрозповсюдженіший спосіб лікування, тому що це найпростіший і зручний метод приймання різних лікарських форм (драже, таблетки, капсули, порошки). Недоліками цього способу є неповне всмоктування препаратів у травний тракт, часткове або повне зруйнування лікарських форм травними ферментами, інактивація в печінці, неможливість передбачити концентрацію ліків у крові. Таблетки, драже або капсулу хворий кладе на корінь язика і запиває ковтком води. Приймаючи порошок, хворий розгортає обгортку, надає їй форму жолобка і висипає вміст на корінь язика, запиваючи водою. Можна спочатку розвести порошок водою і після цього дати хворому випити.

Водні розчини, настої, мікстури, відвари дають хворим у градуйованих мензурках.

Спиртові настої, екстракти і деякі лікарські розчини призначають у капсулах. Відмірюють за допомогою піпетки потрібну кількість крапель до мензурки, куди додають воду, і дають випити хворому.

Деякі лікарські речовини (валідол, нітрогліцерин, статеві гормони тощо) приймають під язик. Добрий кровообіг слизової оболонки рота забезпечує достатньо повне й швидке всмоктування ліків. При такому введенні ліки не руйнуються травними ферментами і надходять до загального плину кровообігу поза печінкою.

Уведення ліків до прямої кишки застосовують у хворих з наявністю блювання, непрохідністю кишечника, порушенням акту ковтання і у психічних хворих, які відмовляються приймати ліки.