Анатомія молочної залози

Молочна залоза (лат. – mamma, glandula mammaria; грецьк. – mastos) – парний орган, функціонально відноситься до жіночої репродуктивної системи. За походженням представляє собою видозмінену потову залозу.

Молочні залози розташовані на поверхні великого грудного та частково переднього зубчатого м’язів в області між парастернальною та передньою аксилярною лініями, на рівні від ІІІ до VІ, інколи VІІ ребра. Молочну залозу статево зрілої жінки оточує жирова тканина, що визначає її форму. Крім того, у зв’язку з віком, функціональним станом (вагітність, лактація) її розміри та форма можуть варіювати.

У центрі залози розташований сосок (papilla mammaria), оточений ареолою (areola mammae) – відносно пласка область пігментованої шкіри, що вміщує численні ареолярні залози (бугорки Монтгомері), на вершині яких відкриваються вивідні протоки сальних залоз, що змащують сосок під час грудного вигодовування. Під шкірою ареоли розташований компактний шар циркулярних і поздовжніх м’язових волокон, що забезпечують напруження соска. Вся молочна залоза, особливо сосок, густо забезпечена сенсорними нервами.

Тканина молочної залози може розповсюджуватися за межі її видимих контурів, формуючи «відростки»: пахвовий, ключичний, грудинний, задньобоковий.

У молочній залозі виділяють тіло, жирову та фіброзну тканину. Тіло (паренхіма) молочної залози складається з 15-20 окремо розташованих часток молочної залози (lobi glandulae mammаe). За своєю будовою це складна альвеолярно-трубчаста залоза. Альвеоли складаються з секреторних клітин – лактоцитів, а також з міоепітеліальних клітин, що виконують функцію «видавлювання» молока з термінальних відділів залоз. Частки розташовані радіарно відносно соска, можуть нашаровуватися одна на іншу. Також частки паренхіми можуть утворювати скупчення, що лежать окремо від основної маси залози (частіше у пахвовому відростку), формуючи додаткові долі.

Кожна частка складається з окремих часточок молочної залози (lobuli glandulae mammаe), що відкриваються у молочний проток (ductus lactiferus), який направляється до соска і в субареолярній області утворює веретеноподібне розширення – молочний синус (sinus lactiferus), який служить резервуаром для накопичення молока.

Кінцева звужена частина протоку пронизує сосок і відкривається на його верхівці воронкоподібним розширеним молочним отвором. Кількість молочних отворів менша ніж долей – від 8 до 15, бо деякі з протоків зливаються.

Від передньої поверхні залози до шкіри направляються сполучнотканинні тяжі (Куперові зв’язки). Задня поверхня залози гладка, відмежована від грудної фасції грудними зв’язками, що підтримують молочну залозу (ligg. suspensoria mammae).

Кровопостачання молочної залози здійснюється гілками внутрішньої грудної артерії (rr. perforantes), верхньою та латеральною грудними артеріями з басейну пахвової артерії, а також ІІІ-VІІ задніми міжреберними артеріями. Залежно від особливостей ангіоархітектоніки розрізняють магістральний, петльовий і сітчастий типи ділення артеріальних судин.

Глибокі вени супроводжують однойменні артерії, поверхневі вени розташовані під шкірою, утворюючи густу сітку. Підшкірні вени ареоли формують сіть анастомозів, т. зв. венозне навколососкове коло.

Чутлива та симпатична іннервація молочної залози здійснюється передніми гілками ІІ-VІІ міжреберних нервів. Дані нерви на задній поверхні залози утворюють сплетення, від якого відходять тонкі гілочки до кровоносних судин, дольок і вивідних протоків. Шкіра молочної залози іннервується гілками надключичних нервів (з шийного сплетення), а також боковими гілками ІІ-VІ міжреберних нервів.