Карієс зубів

Карієс зубів є найбільш відомою і поширеною хворобою людства. Хоча останнім часом у країнах Західної Європи і Північної Америки досягнуто значних успіхів у профілактиці та лікуванні карієсу, він залишається дуже поширеним захворю­ванням. 

Проблема виникнення карієсу зубів цікавила багатьох дос­лідників і лікарів ще з часів античності. Залежно від ступеня розвитку науки та медицини пропонувалися різні теорії його виникнення. Тому не дивно, що до нинішнього часу було запро­поновано досить багато різних концепцій карієсу. 

Так, ще в античні часи (IV ст. до н. є.) видатний грецький лікар і філософ Гіппократ причиною карієсу вважав "змішання дурних соків" організму. Він пов'язував виникнення карієсу з хворобами печінки, шлунка та інших внутрішніх органів. Біля 43 р. н. e. римський лікар Скрибоніус (Scribonius Largus) запропонував теорію карієсу, згідно з якою причиною його виникнен­ня були дуже маленькі, невидимі для ока черв'ячки. На його думку, вони поїдали тканини зубів, унаслідок чого в зубах вини­кали порожнини. Виходячи з цього, як метод лікування карієсу він пропонував обкурювання хворого і каріозних зубів димом насіння блекоти. Ця теорія була популярна також у середньо­віччі; вона проіснувала майже до середини XIX ст. Великим прихильником даної теорії був, наприклад, П'єр Фошар (Pierre Faucharde) — відомий французький дантист XVIII ст. Однак у своїй відомій книзі про причини та лікування захворювань зубів  "Le Chirurgien Dentiste, au Traite des Dentes" у 1778 p. він усе ж виділяв дві групи причин виникнення карієсу: 

1) хворі соки організму (кров і лімфа) або внутрішні захворювання та 

2) зовнішні впливи. Пізніше причиною карієсу вважали дію на зуби кислот шлун­кового соку, що потрапляли до порожнини рота. Перша більш-менш наукова спроба обґрунтувати хімічну (кислотну) теорію належить Т. Бердмору (Т. Berdmore, 1728), який експеримен­тально довів розчинення емалі зубів неорганічними кислотами (нітратною, хлоридною, сульфатною). Інші дослідники пізніше довели можливість розчинення емалі також органічними кис­лотами. L. Parmly та Е. Parmly (1825) висловили важливе при­пущення, що карієс зубів виникає внаслідок дії не тих кислот, що надходять до порожнини рота з їжею, а кислот, що утворюються внаслідок розкладання залишків їжі в міжзубних про­міжках. 

Подальший розвиток медицини і застосування мікроскопа дозволили висунути низку нових припущень щодо виникнення карієсу. У 1678 р. Антон Левенгук (Anton van Lewenhoek), вина­хідник мікроскопа, на засіданні Королівського товариства в Лон­доні повідомив про відкриття ним мікроорганізмів у зубному 

нальоті та дентинних трубочках (канальцях) при карієсі. У 1867 р. Лебер і Ротенштейн (Leber, Rotenstein) запропонували гіпотезу, відповідно до якої збудниками карієсу є мікроорганізми, подібні до Leptotrix buccalis.