Класифікація опіків

В Україні користуються класифікацією опіків, прийнятою 1962 р. на ХХVII з’їзді хірургів. Згідно з даною класифікацією опіки підрозділяються за 4 ступенями.

Опіки І ступеня характеризуються виникненням еритеми і набряку шкіри. Еритема може бути перехідною, слабкою чи вираженою. Перехідна еритема зникає за декілька годин без наступного лущення шкіри. Слабка еритема триває 2–3 дні і закінчується висівкоподібним лущенням епідермісу.

Опіки ІІ ступеня характеризуються виникненням пухирів. Пухирі виповнені світло-жовтою рідиною. Загоєння відбувається протягом 7–14 дн без утворення рубця.

Опіки ІІІ А ступеня, чи так звані дермальні опіки, характеризуються поверхневим некрозом шкіри із збереженням тих чи інших епітеліальних елементів дерми — волосяних цибулинок, проток і кінцевих відділів сальних чи потових залоз. Характерними є кров’янисті пухирі. При загоєнні утворюється рубець.

Опіки ІІІ Б ступеня характеризуються тотальним некрозом шкіри, включаючи епітеліальні елементи, самостійно не загоюються.

Опіки ІV ступеня характеризуються некрозом шкіри і глибше розміщених тканин (підшкірно-жирова клітковина, фасції, м’язи, сухожилки, кровоносні судини, суглобові капсули, внутрішні органи).

Опіки І, ІІ, ІІІ А ступенів належать до поверхневих, опіки

ІІІ Б і ІV ступенів — до глибоких, що потребують оперативного відновлення шкірного покриву.

Для опіків І ступеня характерними ознаками є гіперемія і набряк шкіри. Опіки ІІ ступеня визначаються за наявності невеликого, ненапруженого і незруйнованого пухиря з рідким світло-жовтим вмістом. Після зняття пухиря оголюються глибокі шари епідермісу з характерним рожевим кольором. Доторкання до оголеного дна пухиря, особливо змоченою в спирті кулькою, або укол голкою спричиняють різкий біль, що свідчить про збережену життєздатність тканин і поверхневий характер опіку.

При опіках ІІІ А ступеня спостерігається великий напружений пухир, або такий, що лопнув. Вміст пухиря має насичений жовтий колір, желеподібну консистенцію. Якщо пухир зруйнований, то його дно вологе, рожеве з нормальною чи зниженою чутливістю, що визначається спиртовою пробою чи уколом голкою. Може утворитися струп, який має світло-жовтий, сірий чи коричневий колір.

При опіках ІІІ Б ступеня пухирі виповнені геморагічною рідиною. Якщо пухир зруйнований, то його дно є сухуватою опіковою раною білуватого кольору, іноді з мармуровим відтінком. Больова чутливість при дотиках чи уколах знижена чи взагалі відсутня. Струп при опіках ІІІ Б ступеня є темнішим, ніж при

опіках ІІІ А ступеня, має жовтий, сірий чи всі відтінки коричневого кольору.

Для опіків ІV ступеня є характерним ще більш щільний, коричневого чи чорного кольору струп, крізь який можна спостерігати мережу тромбованих вен.

Розрізнити опіки ІІІ А і ІІІ Б ступенів першими днями хвороби не завжди є можливим. Надалі першою ознакою опіку ІІІ

А ступеня є поява острівцевої епітелізації, яка стає видимою після відторгнення шару некрозу через 7–10 дн.

Для діагностики глибини опіку користуються опосередкованими даними, серед яких істотну роль відіграє характер уражаючого фактора. Опіки, спричинені окропом, найчастіше бувають поверхневими. Опіки, заподіяні парою, можуть бути обсяжними, але рідко бувають глибокими. Більш тривало діють на шкіру гарячі клейкі речовини: смоли, бітум, асфальт. Найглибшими опіки бувають від дії полум’я.