Ускладнення при інгаляційному наркозі

З боку серцево-судинної системи можуть спостерігатися порушення ритму і провідності, спинення серця, тромбоемболія, набряк легенів.

Причиною спинення серця може бути фібриляція шлуночків, здебільшого це спостерігається у процесі наркозу. Артеріальний тиск спадає або не визначається, зіниці розширюються, спиняється кровотеча у рані. Іноді на початку наркозу спостерігається зрив ритму серцевої діяльності — це притаманне для хлороформного і фторотанового наркозу. У разі спинення серця роблять прямий чи непрямий масаж серця, уводять внутрішньосерцево адреналін, атропін, хлористий кальцій, а іноді застосовують електричну дефібриляцію. Аритмія, що виникла, падіння тиску можуть бути пов’язані й з недостатньою глибиною наркозу чи обсяжною операційною травмою. Слід поглибити наркоз, зупинивши на деякий час операцію. 

При слабкості лівошлуночкової діяльності може розвинутися набряк легень. Слід видалити слиз із просвіту бронхів, підсилити діяльність серця за рахунок уведення серцевих глікозидів, кортикостероїдів, діуретиків.

При порушенні дихання слід гадати про гостру гіпоксію. Це ускладнення виникає при несправній апаратурі, порушенні співвідношення уведеного анестетика і кисню чи при спиненні дихання. При цьому спостерігається ціаноз слизових, кров у рані стає темною. Виникає ряд причин, що призводять до гіпоксії. Рефлекторною причиною є реакція організму на анестетик, що виявляється ларинго- чи бронхоспазмом. Слід усунути дію анестетика, застосувати спазмолітики. Ларинго- і бронхоспазм — це грізні ускладнення, які важко усунути і за яких досить часто настає смерть.

Асфіксія може бути спричинена і механічними чинниками — насамперед це блювотні маси, які забивають просвіт бронхів. Іноді під час наркозу спостерігається регургітація — шлунковий і кишковий вміст великою кількістю потрапляє у носоглотку внаслідок зворотної перистальтики. Ось чому перед запровадженням наркозу слід випорожнити шлунок, а на час наркозу увести до шлунка зонд.

Найтяжчою гіпоксією є токсична, яка виникає в результаті передозування анестетика. Іноді важко оцінити стан хворого під час наркозу, бо зниження тиску, дихання, зіниці і рефлекси можуть змінюватися згідно з тяжкістю захворювання, особливо на тлі бактеріальної інтоксикації.

Іноді, якщо не враховувати дихальний об’єм, у крові може скупчуватися значна кількість вуглекислого газу, спричиняючи гіперкапнію.

Під час пробудження хворого (виходу з наркозу) може настати рухове збудження, блювання, а це, в свою чергу, може призвести до травм, асфіксії тощо. Післяопераційний період завжди супроводжується змінами обміну речовин. Глибина цих змін залежить часом не лише від наркозу, а й від обсягу операції, наявності інфекції чи патології з боку найважливіших органів і систем. Хворий ніби проходить певний період відновлення обміну речовин, ось чому цей період називають післяопераційною хворобою. Він перебігає декількома фазами:

1. Фаза підвищення адренергічної кортикоїдної активності. Вона триває 1–3 доби. У цій фазі зменшуються добовий діурез і кількість води в організмі. Спостерігається дефіцит калію як за рахунок альдостерону, так і за рахунок зменшення білка.

У свою чергу, дефіцит калію призводить до атонії травного тракту, зниження тонусу м’язів і функції дихання. Спостерігається ацидоз. Дихання прискорюється. При блюванні, дефіциті калію і гіпервентиляції може виявитися алкалоз. Корекцію ацидозу проводять буферними розчинами за формулою Аструпа.

2. Фаза зниження адренергічної кортикоїдної активації спостерігається на 4-ту — 8-му добу. При цьому посилюється діурез, з сечею виділяється натрій, зменшується виділення калію.

3. Фаза анаболізму настає на 8-му — 14-ту добу і виявляється вирівнюванням азотистого балансу, покращенням обміну речовин (вуглеводний, білковий, мінеральний). 

4. Фаза накопичення жиру зазвичай настає після 14 дн і виявляється збільшенням маси тіла.