Гнійний плеврит

Гнійний плеврит (empuema pleurac), чи емпієма плеври, — запалення плеври, що спричиняється гноєтворною інфекцією (стафілокок, стрептокок, пневмокок, ентеробактерії). Як правило, це вторинний процес. Він розвивається при прориві абсцесу легені, абсцедуючій пневмонії, травмах грудної клітки, остеомієліті ребер. Рідше спостерігається занесення інфекції гематогенним (сепсис, глибокі флегмони, гематогенний остеомієліт) або лімфогенним шляхом (апендицит, холецистит, панкреатит).

Існує кілька класифікацій гострої емпієми плеври:

1) за збудником (стафілококові, стрептококові, диплококові та ін.);

2) за розташуванням гною (вільні — тотальні, середні, невеликі; осумковані — багатокамерні, однокамерні);

3) за патологоанатомічною характеристикою (гнійні, гнильні);

4) за клінікою (септичні, тяжкі, середньої тяжкості, легкі).

Клініка. Прояви гнійного плевриту нашаровуються на озна- ки основної хвороби (пневмонія, абсцес легені тощо). Клінічна картина характеризується появою сильних колючих болів у грудній клітці, що посилюються при кашлі й диханні. Відмічають підвищення температури до 39–40 °С, появу сухого кашлю, задишку, ціаноз шкіри. Хворий приймає напівсидяче положення, спостерігається відставання ураженої сторони при диханні, згладжування міжреберних проміжків, послаблення голосового дрижання. У початкових стадіях визначається шум тертя плеври, послаблення дихання. При скупченні гною у плевральній порожнині клініка стає чіткою. За допомогою перкусії й аускультації виявляються ознаки, що вказують на скупчення рідини у плевральній порожнині, висоту її рівня, зміщення середостіння. Межа тупості ззаду зазвичай є вищою, спереду — нижчою (лінія Дамуазо). Вище за тупість у паравертебральній зоні визначається ясний легеневий звук (трикутник Гарленда), що відповідає контуру підібраної легені. При значному скупченні рідини відмічається зміщення середостіння у здорову сторону, що визначається у вигляді притуплення трикутної форми знизу хребта (трикутник Грокко — Раухфусса).

При рентгенологічному обстеженні визначається гомогенне затемнення плевральної порожнини, рівень рідини, зміщення середостіння, а за наявності гнильного процесу — газовий міхур над рідиною. Для уточнення діагнозу важливе значення має плевральна пункція, що дозволяє визначити характер ексудату і провести бактеріологічне дослідження. При осумкованихх процесах для діагностики іноді проводять торакоскопію з наступним дренуванням скупчення гною.

Лікування слід розпочинати з терапії первинного процесу (пневмонія, абсцес легені тощо). Усі методи лікування емпієми плеври мають на меті забезпечити евакуацію ексудату, розправити легені і зменшити інтоксикацію. Методи лікування розділяють на закриті й відкриті. До закритих належать повторні пункції плевральної порожнини, уведення крізь невеликий прокол (розріз) дренажу з наступним постійним відсмоктуванням ексудату. Після видалення гною, промивання антибіотиками у плевральній порожнині підтримується негативний тиск, що сприяє розправленню легені. Постійну аспірацію ексудату можна здійснювати за допомогою трьохампульної системи за Субботіним — Петерсом або водоструменевим вакуумним насосом. Плевральна порожнина промивається антисептиками (фурацилін, діоксидин, хлоргексидин) із наступним уведенням протеолітичних ферментів (для лізису фібрину, густого гною) і антибіотиків із урахуванням чутливості мікрофлори.

При розвитку масивних зрощень (осумковані процеси) і наявності мас фібрину ефективність закритих методів лікування не є високою. Тоді вдаються до відкритого методу — торакотомії з широким розтинанням плевральної порожнини, евакуацією гною і згустків фібрину, вивільнення легені від зрощень (декортикація), резекції уражених сегментів чи частки легені (при гангрені) з наступним плевральним дренажем. Поряд із оперативними способами широко застосовують детоксикацію організму (інтра- і екстракорпоральні методи), імунотерапію, цілеспрямовану антибіотикотерапію (внутрішньовенне, ендолімфатичне уведення).