Методики отримання гіпсових відбитків

А.  П.  Харі (1940) пропонував готувати ложки з каучуку, а краю доводити їх на моделі до нейтральної зони.  Відбитки автор отримував під жувальним тиском, застосовуючи для цієї мети масу Керра на верхній щелепі по краю ложки, а на нижній щелепі - по всій поверхні відбитка. 

А.  В.  Бетельман (1946) рекомендував для отримання присасывающихся відбитків виробляти активну обробку їх країв. 

При пухкої гипертрофичной слизової автор вважав за необхідне подолати межу рухливості її і для цього рекомендував користуватися гіпсом.  Автор вказував, що при таких умовах створюється мінімальний проміжок між слизовою та протезної платівкою, максимально тоншає шар рідини, внаслідок чого збільшується прилипання і функціональне присмоктування протеза. 

В 1946 р.  в Центральному інституті травматології та ортопедії була розроблена методика отримання присасывающихся відбитків за допомогою воскової індивідуальної ложки, яка готується в роті у хворого.  Оформлення країв відбитка за цим методом проводиться пасивним шляхом.  Цей метод отримання відбитків з допомогою воскових ложок отримав поширення і дає позитивні результати в тих випадках, коли можна обмежитися разгружающим відбитком. 

Для отримання компресійного відбитка А.  В.  Бетельман пропонує зміцнювати зовнішню поверхню такої ложки шаром гіпсу.  Але це робить її досить громіздкою й ускладнює роботу. 

А.  X.  Топель (1953) пропонує отримувати функціональні відбитки шляхом зрізання країв, попередньо отриманих гіпсових відбитків до нейтральної зони та оформлення їх воском або рідким гіпсом пасивним шляхом. 

Необхідно відзначити ряд робіт, в яких робилися спроби змінити умови отримання гіпсових відбитків для поліпшення фіксації повних протезів.  Н.  X.  Рогін-ський (1939), В.  Ю.  Курляндський (1940), А.  В.  Дойников (1947), В.  С.  Рубінів (1947) вивчали оптимальні умови застосування гіпсу, вводили нові компоненти в гіпс, пропонували розбірні ложки для полегшення виведення гіпсових відбитків і т.  д.