Принципи гомеопатії та її місце лікарській практиці

Основним в гомеопатії є принцип подібності, за яким для лікування пацієнта застосовується мала доза тих лікарських речовин, які в великих дозах викликають у практично здорової людини симптоми, подібні ознакам захворювання, що лікується. Подібне лікується попібним - Similia similibus curantur. Так, якщо речовина в великій дозі викликає затримку стулу (як наприклад, Оріum, або Вгуоniа аІbа), то в малій дозі їх можливо використовувати для лікування запору Наприклад, для послаблюючої дії АІое як безпосереденього подразника кишечника, необхідні відносно великі його дози. Якщо кишечник вже знаходиться у стані подразнення (як це відбувається під час коліту), зцілення досягають застосуванням малих доз. Підвищення температури може супроводжуватись гіперемією обличчя, сухістю в роті, розширеними зіницями, тахікардією, відчуттям слабкості, що є характерним для дії ВеІІаdоппа, яка і призначається за принципом подібності. Ртутні препарати в токсичних дозах уражають організм, пошкоджуючи більшість органів і систем, включаючи кишечник (виразковий коліт), тому в гомеопатії показанням для призначення ртуті є проноси різного походження. Йод подразнює дихальні шляхи, тому в гомеопатії призначається при бронхітах. Сірка в великих дозах викликає дерматити, тому в малих - призначається для їх лікування. Secale cornutum (Житні ріжки) у значній дозі викликає ураження зі спазмами судин, гангреною, тому в гомеопатії застосовується для лікування облітеруючого атеросклерозу. Аналогічно: Дурман (Stramonium) і Блекота (Нуоscyamus) використовуються у випадках гіперкінезів, а Чемериця біла (Veratrum album) - при психічних розладах.

За походженням гомеопатичні ліки розподіляють на: рослинні (біля 2000), мінеральні і хімічні (біля 200), зоологічні (біля 50) і мікробіологічні.

Для лікування пацієнтів використовуються надмалі дози гомеопатичних препаратів, виготовлених за спеціальною методикою потенціювання - специфічного процесу підсилення інформаційних властивостей препарату, що досягається шляхом ступінчастого розведення і струшування розчину (або розтирання нерозчинних речовин). Відсутність молекул в розчинах теоретично визначається при розведенні висхідної речовини у 10 разів. Лікарський ефект ще більших розведень пояснюється інформаційною теорією пам'яті води або іншого розчинника. Ступені розведення препаратів називаються потенціями і умовно поділяються на низькі потенції (молекулярно-інформаційна дія); середні потенції (інформаційно-молекулярна дія) і високі потенції (інформаційна дія).

В гомеопатії індивідуалізація лікування сягає свого максимуму: вважається, що "кожна людина страждає на свою особисту хворобу", для визначення і лікування якої ставиться гомеопатичний лікарський діагноз.

Кожний, в тому числі лікувальний, фактор викликає в організмі людини певні зміни - ознаки "лікарської хвороби", вираженість і тривалість яких залежить від засобу та його дози, а також чутливості макроорганізму до цього засобу. Тому збірне поняття про дію великої дози лікарської речовини на людину - перелік хворобливих ознак - називається патогенезом лікарського засобу. Гомеопатичне знання про ліки (Materia medica) складається з лікарських патогенезів. Сукупність ознак, що складають лікарський патогенез, виявляється в гомеопатії, перш за все, методом випробування препарату на практично здорових людях

При спостереженні за динамікою лікування захворювання лікар-гомеопат враховує закони К.Герінга (1800-1880), згідно з якими визначається ієрархічна і часова регресія патологічного процесу.