Медичні терміни: А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Статистика




На порталі: 8
З них гостей: 8
І користувачів: 0
Принципи лікування, репозиція й іммобілізація

Принципи лікування, репозиція й іммобілізація

Основним завданням щодо лікування переломів є відновлення анатомічної цілості ушкодженої кістки і фізіологічної функції ушкодженого органа.
Вже Гіппократ (понад 2 тис. років тому) застосовував репозицію і нерухомі шинні пов’язки. Головною метою при лікуванні переломів було анатомічне відновлення цілості кістки. У 50-х роках минулого сторіччя М. І. Пирогов для лікування переломів почав користуватися гіпсовими пов’язками. Проте вивчення результатів застосування гіпсових пов’язок довело, що тривале перебування кінцівки в гіпсі забезпечує зрощення кісток, але не завжди відновлює функцію кінцівки, яка є ушкодженою. Спостерігаються атрофія м’язів, тугорухливість, нерухомість суглобів.
Сучасне лікування переломів спрямоване на відновлення анатомічної будови і фізіологічних функцій зламаної кістки. 
Для досягнення цієї мети слід послідовно вживати таких заходів:
1. Вправлення кісткових відламків (репозиція).
2. Утримання їх у правильному положенні до зрощення — іммобілізація (фіксація).
3. Прискорення процесів зрощення (консолідація) і відновлення функції ушкодженого органа (реабілітація).

Для реабілітації ушкодженого органа вдаються до функціонального лікування із застосуванням лікувальної фізкультури; покращення загального стану хворого (харчування, вітамінізація, переливання крові).
Репозиція. Вправлення відламків має проводитися одразу ж після перелому до розвитку травматичного набряку й рефлекторної контрактури м’язів. Кісткові відламки мають бути точно зіставленими.
Фіксацію, чи іммобілізацію, кісткових відламків у правильному положенні здійснюють різними методами:
— гіпсовою пов’язкою;
— витяганням;
— під час операції.
Метод витягання широко застосовується для лікування переломів, оскільки дозволяє при забезпеченні нерухомості кісткових відламків зберегти відносну нерухомість суглобів і фунццію м’язів. При цьому методі кінцівка не стискається пов’язкою, що не порушує кровообігу і прискорює утворення кісткового мозоля, запобігає атрофії, пролежням тощо. Уся кінцівка доступна до огляду і спостереження, а рух розпочинають з перших діб лікування.
Незручності методу: він потребує утримання хворого на ліжку, утруднює рентгенівський контроль.
Метод здійснюється за допомогою липкопластирного чи скелетного витягання.

Категорія: Хірургія | Переглядів: 1367 | Рейтинг: 0.0/0
Поділіться статтею з іншими:

Акушерство Алергологія Анатомія людини Андрологія
Анестезіологія Біоетика, біобезпека Біологія Валеологія
Венерологія Відпочинок Вірусологія Гастроентерологія
Гематологія Гігієна Гомеопатія Дерматологія
Дієтологія Ендокринологія Епідеміологія Імунологія
Інфекційні хвороби Кардіологія Косметологія Мамологія
МНС Наркологія Невідкладна допомога Неврологія
Нетрадиційна медицина Нефрологія Онкологія Ортопедія
Отоларингологія Офтальмологія Педіатрія Перша допомога
Проктологія Пульмонологія Психіатрія Психологія
Радіологія Сексологія Стоматологія Терапія
Токсикологія Травматологія Шкідливі звички Урологія
Фармакологія Фізіологія Фізична культура Флебологія
Фтизіатрія Хірургія
Корисні лінки: Медичні книги | Медичні обстеження | Анатомія людини