Травматологія

Травмою (грец. trauma — тілесне ушкодження) називається дія на організм зовнішніх агентів (механічних, термічних, променевих, психічних тощо), що спричиняють в органах і тканинах анатомічні  й функціональні  порушення, які  супроводжуються місцевою і загальною реакцією організму.

1. Травми невиробничого характеру:

а) транспортні (залізничні, автомобільні, трамвайні);

б) побутові;

в) спортивні;

г) інші (травми, отримані в результаті природних катастроф).

2. Травми виробничого характеру (промислові й сільськогосподарські).

3. Травми умисні (побутові травми, зловмисні напади, спроба самогубства).

За видом агента, що спричинив ушкодження, травми поділяються на механічні, електричні, променеві, психічні, операційні та ін.

Велике значення має розподіл травм за характером ушкодження — вони бувають відкритими й закритими. При відкритих ушкодженнях наявне зяяння ран шкіри чи слизових оболонок. Крізь рану шкіри чи слизових можуть проникати мікроби, що сприяє розвитку ранніх чи пізніх ускладнень.

Виділяють також проникні ушкодження, за яких можуть бути зачеплені й внутрішні органи (живота, грудної клітки, черепа, суглобів), і непроникні.

Про просту травму йдеться, якщо ушкодженими є тканини лише одного виду, про складну — якщо ушкоджені різні тканини, наприклад, шкіра, м’язи і кістка.

Травма є однорідною, якщо вона спричинена лише одним фактором. Якщо травму зумовили кілька факторів, наприклад, механічна травма разом із опіком, її називають комбінованою, а одномоментне ураження різних систем (струс головного мозку і перелом кісток гомілки) називають поєднаною травмою.

Травми бувають прямими і непрямими (ушкодження, що розвиваються віддалік від ділянки дії агента, який їх спричинив). Можливі поодинокі, а також множинні травми (політравми). Зазвичай травми бувають гострими, проте у деяких випадках можна говорити про хронічні, заподіяні шкідливим впливом професійних факторів.

У хворих із тяжкими травмами симптоматика розвивається дуже швидко, стан часто буває тяжким, нерідко він погіршується травматичним шоком. При цьому хірург має швидко зорієнтуватися, вміти уточнити діагноз і подати необхідну допомогу. Під час збирання анамнезу і об’єктивного обстеження травматологічного хворого деякі обставини потребують особливої уваги, на відміну від звичайного дослідження хірургічного хворого.

По-перше, зовнішній вигляд місця ушкодження не завжди відповідає тяжкості ушкодження.

По-друге, не завжди травма, симптоми якої є очевидними, загрожує життю людини. Особливо важкою є діагностика множинних травм у хворих, які є непритомними, перебувають у стані тяжкого шоку чи алкогольного сп’яніння.

По-третє, при травмах можуть виявлятися серйозні загальні явища (шок, гостра анемія, травматичний токсикоз), які слід правильно оцінити і подати хворому відповідну допомогу.

У разі тяжких травм, коли під загрозою перебуває життя потерпілого, перш за все необхідно подати невідкладну допомогу, а потім приступити до збирання анамнезу і проведення більш повного обстеження хворого.

При опитуванні потерпілого треба з’ясувати, на що він скаржиться, як почував себе у момент травми і після неї, яку йому було подано допомогу. Слід визначити супровідні захворювання.

При обстеженні потерпілого необхідно детально оглянути місце ушкодження, щоб уточнити діагноз і дістати попереднє уявлення про характер травми, призначити методи лікування і передбачити можливі ускладнення.