Ускладнення лікування раку молочної залози та реабілітація

Післяопераційні ускладнення . Окрім загальнохірургічних (нагноєння, інфільтрати тощо) мають місце такі ускладнення:

- підшкірні сероми: пов’язані з лімфореєю (через видалення лімфоапарату), поганою фіксацією шкірних клаптів і неадекватним дренуванням рани. Налагодження останнього та пункційне видалення рідини ліквідує проблему;

- тромбофлебіти верхньої кінцівки: зазвичай виникають на фоні лімфореї та запалення, що приєднується. Лікування традиційне;

- ранні набряки кінцівки (у перший місяць після операції): зазвичай обумовлені тромбофлебітом і зникають після його розрішення. Причиною є лімфостаз унаслідок недостатнього колатерального лімфовідтоку, порушення транскапілярного обміну, затримка Na+ та води в позаклітинному просторі, зниження онкотичного тиску крові через втрату білків з рановим транссудатом. Лікування: компресія кінцівки еластичними бинтами чи спеціальними гумовими рукавичками, сечогінні засоби, вазопротектори, корекція гіпопротеїнемії. Профілактика: дотримання техніки операції, ретельний гомеостаз, дренування рани й адекватне ведення післяопераційного періоду;

- пізні набряки: викликані склерозом і фіброзом клітковини через стійкий лімфостаз (необхідно впевнитись у відсутності метастатичної його природи). Сприяє їм рецидивуюча бешиха, тромбофлебіт, зміни в стінці судин і нервових елементах (сплетеннях, симпатичних гангліях тощо) у т.ч. і пов’язані з опроміненням. Консервативне лікування (див. вище) малоефективне; застосовують мікрохірургічний метод – накладення лімфовенозних анастомозів. Профілактика: ЛФК, попередження мікротравм кінцівки, особливо у ділянці кисті, обмеження навантаження на «хвору» кінцівку, щоденні водні процедури. Хвора має пам’ятати, що через неповноцінність лімфоциркуляції в оперованій кінцівці навіть легкі, непомітні ушкодження можуть призвести до незадовільних наслідків;

- порушення функції кінцівки у ранньому післяопераційному періоді: обумовлено переважно больовим синдромом, видаленням м’язів і нервових гілочок, натягненням шкіри. У хворих, які активно займаються ЛФК, через півроку функція відновлюється практично в повному обсязі. Але при невірно спланованій реабілітаційній програмі або недотриманні пацієнткою вимог формується контрактура плечового суглоба, артроз і больовий синдром. ЛФК повинна починатися з 1-2 дня післяопераційного періоду, далі може поєднуватися з масажем. Фізіотерапевтичні процедури хворим на РМЗ протипоказані!

Косметичний дефект передньої грудної стінки корегують ортопедичним чи хірургічним шляхом. Ортопедична реконструкція молочної залози здійснюється за рахунок екзопротезів з різних пластичних матеріалів. На першому етапі (3-4 місяці після операції) застосовують полегшені протези, згодом (після формування рубця) – з щільних матеріалів.

Хірургічну корекцію еластичними імплантатами спочатку здійснювали при гіпоплазії, атрофії молочних залоз, фіброзній мастопатії та множинних папіломах. За останні десятиріччя з’явилося чимало досліджень щодо їх застосування після мастектомій з приводу РМЗ. Даний напрям отримав назву «онкопластична хірургія». Публікації останніх років свідчать про доцільність одночасної (т.зв. первинної) реконструктивної операції. Вибір методу реконструкції залежить, перш за все, від задач операції: потрібно замістити лише об’єм (форму) залози, потрібне заміщення шкіри, ареоли та соску, або інших дефектів грудної стінки. У першому випадку застосовується методика без використання власних тканин: імпланти фіксованого об’єму, еспандери. Якщо бракує покривної шкіри, застосовують «чисто» аутологічні методики: переміщений клапоть з m. latissimus dorsі, м’язово-шкірний клапоть з m. transversus rectus abdominus (TRAM), DIEP-клапоть (Deep inferior epigastric artery perforator), SGAP-клапоть ( Superior gluteal artery perforator). Можлива комбінація методик з використанням чужорідних і власних тканин (неантологічних і аутологічних) – одночасне використання імплантів і клаптя з m. latissimus dorsi.

Як і будь-яка операція, реконструкція молочної залози має ускладнення: ранні – некрози лоскутів, лімфорея, гематома, розвиток інфекції, зміщення та відторгнення протезу; пізні – капсульна контрактура протезу (вторинне зморщування колопротезної капсули з ущільненням залози), деформація, асиметрія залози, розрив протезу.

Захворювання на РМЗ та інвалідизуюча операція є причинами розвитку тяжкого психоемоційного стресу, пов’язаного з почуттям втрати жіночої привабливості та неповноцінністю. У гострі періоди застосовують психофармакологічну корекцію (седативні засоби, транквілізатори), згодом акцентуючи увагу на психотерапевтичному підході, направленому на формування у хворої адекватного психологічного захисту. Цей компонент реабілітації тісно пов'язаний з соціальною реадаптацією хворої з професійної точки зору та в родині.