Фізіологія молочної залози

Молочна залоза – дзеркало гормонального фону жінки. Являючись органом-мішенню для, як мінімум, 15 гормонів, вона змінюється на фоні менструального циклу, вагітності, лактації, вікової інволюції. Ці зміни визначаються функцією гіпоталамічних нейрогормонів, гормонів гіпофізу, яєчників, наднирників і щитоподібної залози.

Кінцевий розвиток молочних залоз (телархе) залежить від часу початку менструальної функції жінки (менархе): чим пізніше менархе, тим пізніше телархе. Молочна залоза починає активно розвиватися у дівчат віком 12-16 років, під час посилення функціональної активності аденогіпофізу у відповідь на підвищення секреції гіпоталамусом гонадотропних рилізінг-гормонів (ГРГ). Під впливом ГРГ клітинами передньої долі гіпофізу починають вироблятися фолікулостимулуючий (ФСГ) і лютеїнізуючий (ЛГ) гормони, які обумовлюють перетворення премордіальних фолікулів яєчників у зрілі фолікули, що секретують естрогени. Приблизно через 18 місяців після менархе цикл стає овуляторним, тобто утворюється жовте тіло, що продукує прогестерон. Циклічні зміни рівня статевих гормонів протягом менструального циклу суттєво впливають на морфофункціональний стан молочних залоз. У фолікуліновій фазі циклу під впливом естрогенів відбувається проліферація клітин у термінальних відділах протоків. У лютеїновій фазі за рахунок впливу прогестерону забезпечується часточково-альвеолярний розвиток і клітинна диференціація. При цьому відмічається збільшення об’єму та щільності тканини залози за рахунок кровонаповнення органу та набряку. Саме цією обставиною пояснюються відчуття нагрубання, ущільнення, розпирання та підвищеної чутливості молочних залоз (див. розділ «Синдром передменструального напруження»). Отже, готуючись до лактації, молочні залози збільшуються за рахунок розростання залозистої тканини. Якщо ж вагітність не наступає, відбувається атрофія сформованих структур шляхом апоптозу.

Максимальний анатомічний і функціональний розвиток молочної залози досягає піку при вагітності та лактації. Лактогенез – це комплексний морфофізіологічний процес, що включає в себе сукупність змін як протоків, так і альвеол молочної залози протягом вагітності, і знаходиться під контролем ендокринної та вегетативної нервової системи. Процеси росту та розвитку молочної залози різняться у кожному триместрі вагітності. Так, у першому триместрі, спостерігається епітеліально-канальцеве розростання з утворенням часточково-коміркових структур. У другому триместрі відбувається морфофункціональна диференціація альвеолярних елементів і поява молочної секреції. У третьому триместрі продовжується часточкова гіперплазія та одночасне посилення секреторної функції. Також відмічається деяке посилення кровопостачання та мікроциркуляції.

Одночасно зі збільшенням молочних залоз спостерігаються зміни сосків та ареол: відбувається їх гіперпігментація, збільшення діаметру, гіперплазуються залози Монтгомері, сосок стає пружнішим.

Провідну роль у розвитку молочної залози при вагітності та лактації відіграють стероїдні гормони яєчників і плаценти, пролактин, гонадотропін, плацентарний лактоген.

Естрогени – індукують структурні зміни в епітеліальній і сполучній тканині, які характеризуються збільшенням кровопостачання строми, змінюючи проникність капілярів, сприяючи росту молочних протоків і їх галуженню. Високі рівні естрогенів індукують розвиток альвеол. Також вони блокують лактогенну активність пролактину та скорочення міоепітеліальних клітин, що індукуються окситоцином.

Прогестерон сприяє диференціації молочних протоків і альвеол. Також він гальмує процес ділення клітин, який стимулюється естрогенами.

Пролактин бере участь у процесі індукції та підтримання молочної секреції: сприяє розвитку лактоцитів, стимулює синтез протеїнів, ліпідів і вуглеводів молока. Виявлено наявність механізму позитивного зворотного зв’язку між естрогенами та пролактином.

Плацентарний лактоген (хоріонічний соматотропін) – поліпептидний гормон що синтезується синцитіотрофобластом, виконує соматотропну, лактогенну та лютеотропну дію.

Соматотропний гормон (СТГ) – поліпептидний гормон, діє на тканину молочної залози в основному у комбінації з соматомединами (інсуліноподібні фактори росту). Інтегральна дія полягає у посиленні морфогенетичних та анаболічних процесів, які проявляються у синтезі нуклеїнових кислот і діленні клітин. Дія СТГ доповнюється дією тиреоїдних гормонів та інсуліну.

Гормони щитоподібної залози (тироксин, трийодтиронін) відіграють важливу роль у морфогенезі та функціональній диференціації епітеліальних клітин молочної залози. Вплив тиреоїдних гормонів на молочну залозу може реалізовуватися різними шляхами – безпосередньо через вплив на рецептори до інших гормонів, у тому числі до пролактину, або шляхом впливу на тиреотропну та лютеїнізуючу функції гіпофізу.

Опосередкована дія інсуліну на клітини молочної залози певною мірою пояснює підвищення частоти мастопатії при порушеннях метаболізму, але механізми розвитку цієї патології залишаються предметом наукового пошуку.

Лактопоез – це процес підтримання лактації. Її тривалість коливається від 5 до 24 місяців. Процес лактопоезу підтримується годуванням груддю шляхом нейрогормональних рефлексів під час ссання. Рефлекторна дуга починається в чутливих рецепторах сосків і ареол, звідки спинномозковим шляхом сигнал поступає в гіпоталамус. У гіпоталамусі запускається продукція октапептидів (в основному окситоцину), адено- і позагіпофізарних гормонів, які підтримують лактацію.

Після закінчення грудного вигодовування епітеліальні клітини залозистого апарату проходять стадію зворотного розвитку, аж до часткового руйнування альвеол. У жінок, які не годували груддю, частки можуть зберігатися, тому що процес зворотного розвитку залишається незавершеним. Ці обставини збільшують ризик виникнення проліферативних процесів і РМЗ.

У клімактеричному періоді по мірі згасання функції яєчників знижується рівень естрогенів. Відповідно віковій ендокринній перебудові жіночого організму поступово відбувається фіброзно-жирова інволюція молочних залоз. Залозисті дольки та протоки спустошуються, атрофуються, заміщуються фіброзною та жировою тканиною, товщина підшкірного жирового шару збільшується, шкіра стоншується.