|
Гнійний менінгіт (meningitis purulenta) — запалення мозкових оболонок, що спричиняється гноєтворною мікрофлорою (стафілокок, стрептокок, кишкова паличка, пневмокок). Гнійний менінгіт, як правило, — це вторинний процес, зумовлений проникненням мікрофлори у субарахноїдальний простір при травмах черепа (переломах склепіння й основи) або при гнійних захворюваннях вуха, носа та його придаткових пазух, прориві абсцесу мозку. Рідше спостерігаються гематогенний чи лімфогенний шлях занесення інфекції.
Клініка. За причиною розрізняють: травматичні, оториногенні, гематогенні, лімфогенні менінгіти. Захворювання характерне нестерпним головним болем, високою температурою, ригідністю потиличних м’язів, позитивним симптомом Керніга, нудотою, блюванням. Спостерігається порушення свідомості (загальмованість) аж до повної втрати. Характерна поза хворого — лежить на боці з приведеними до живота ногами і відкинутою назад головою. Відзначається гіпертензія шкірної чутливості і підвищення сухожилкових рефлексів. Поряд зі змінами крові (лейкоцитоз — зрушення вліво, пришвидшення ШОЕ) велике діагностичне значення мають дані спинномозкової пункції: рідина витікає під високим тиском (400–500 мм вод. ст.) і містить значну кількість білка, лейкоцитів, бактерій. Перебіг хвороби характеризується досить швидким погіршенням стану хворого, зростанням інтоксикації. Летальність становить від 50 до 70 %.
Лікування. Чим раніше застосоване лікування, тим успішнішими є результати. На ранній стадії показана консервативна терапія: повторні люмбальні пункції, ендолюмбальна антибіотикотерапія. Поряд із цим антибіотики, антисептики, сульфаніламіди (препарати метронідазолу, діоксидин, етазол, сульфален) уводять внутрішньовенно, внутрішньоартеріально. Оперативне лікування передбачає раннє оголення осередку запального процесу і видалення гнійного ексудату (розрізання придаткових пазух носа, гнійних мастоїдитів, абсцесів мозку, інфікованих ран черепа).
|
Категорії населення із підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз
