Історія розвитку педіатричної хірургії

Найбільш розповсюдженими були операції при каменях у сечовому міхурі, а також при таких вадах, усунення яких було малотравматичним: коротка вуздечка язика, парафімоз, гіпертрофія мигдаликів тощо. Проводили втручання за життєвими показаннями — трахеостомія, розтин гнояків, й т. ін.

У Росії 1947 р. було запроваджено наркоз й уведено антисептику (70-ті роки минулого сторіччя), що значно розширило можливості хірургічних втручань як у дорослих, так і в дітей.

Але застосування розчину карболової кислоти у дітей спричиняло отруєння під час операцій чи перев’язок, що стримувало активність хірургів. Тільки тоді, коли стали користуватися менш токсичними антисептиками, виникла можливість розширити коло оперативних втручань у дітей, що також було пов’язано з дослідженнями особливостей реакцій дітей на операцію та вченням про загоєння ран.

У 80-х роках минулого століття вперше було проведено лікування гриж у дітей, у 90-х роках — перші апендектомії. М. І. Пирогов здійснив понад 200 операцій у дітей при ортопедичних захворюваннях, кістково-суглобовому туберкульозі, заячій губі. М. В. Скліфосовський першим у Росії провів ушивання грижового мішка при грижі оболонок мозку (1881). Ним же було запропоновано доповнення до гіпсового корсета — «нашийник» для лікування уражених шийних та верхньогрудних хребців.

Перше хірургічне відділення було відкрито 1869 р. у дитячій лікарні в Москві, 1873 р. — у Санкт-Петербурзі, 1897 р. — у Харкові, 1904 р. — в Києві. Можливості відділень були обмежені, вони мали лише 10–15 ліжок, але стали школами для підготовки фахівців.

Важливим етапом розвитку дитячої хірургії є створення кафедр дитячої хірургії у медичних інститутах, видання посібників і підручників. Перший посібник з дитячої хірургії написав Д. С. Горохов. Це «Дитяча хірургія. Вибрані глави». Він складався з 4 томів (1910–1914). Перший підручник українською мовою С. М. Рубашова «Хірургія та ортопедія дитячого віку» надруковано 1932 р.; чотири видання (1949, 1952, 1959 рр.— російською мовою, 1954 р. — українською мовою) витримав підручник С. Д. Терновського «Хірургія дитячого віку». Підручник Ю. Ф. Ісакова, С. Я. Долецького «Дитяча хірургія» видано 1971 р.; його перевидано в 1978 та 1983 рр.; 1993 і 1998 рр. вийшов друком підручник Ю. Ф. Ісакова «Хірургічні хвороби у дітей».

Першу кафедру дитячої хірургії було організовано 1922 р. у Санкт-Петербурзі на базі Інституту вдосконалення лікарів, яку очолювали спочатку проф. Ф. К. Вебер, а потім — Н. В. Шварц. У 2-му Московському медичному інституті 1931 р. було відкрито кафедру дитячої хірургії, яку в різний час очолювали проф. К. Д. Єсипов, В. П. Вознесенський, С. Д. Терновський, І. К. Мурашов, Ю. Ф. Ісаков.

Кафедру дитячої хірургії у Київському медичному інституті було створено 1935 р., її очолювали А. Я. Штефель (1935–1953), А. Г. Шуринок (1953–1964), М. Б. Ситковський (1964–1992), Д. Ю. Кривченя (з 1992 р.); останній є головним дитячим хірургом України.

Перше дитяче хірургічне відділення в м. Одесі й Одеській області було відкрито 1937 р. на базі міської дитячої лікарні (Слобідка). Воно було розраховане на 30 ліжок для лікування планових хірургічних хворих віком від 0 до 14 років. Невідкладну допомогу дітям, як і попередніми роками, здійснювали хірурги загального профілю у стаціонарах для дорослих.

1938 р. на кафедрі факультетської хірургії Одеського медичного інституту було організовано курс дитячої хірургії, який до 1941 р. очолював приват-доцент І. Є. Корнман, автор монографії «Гемангіоми». Під час Великої Вітчизняної війни споруду міської дитячої лікарні було зруйновано. Вона почала функціонувати лише 1945 р.

З 1945 до 1950 рр. кафедрою дитячої хірургії завідував проф. В. П. Снєжков, перу якого належить монографія «Клініка слино-кам’яної хвороби» та підручник «Десмургія», з 1951 до 1952 рр. — проф. С. А. Баккал, відомий своїми працями про дезінфікуючі засоби на грунті анілінових барвників та дослідженнями з тканинної терапії.

Від 1953 до 1974 рр. кафедрою хірургії та ортопедії дитячого віку керував заслужений діяч науки і техніки України проф. М. Л. Дмитрієв. Коли він очолив кафедру, ліжковий фонд становив 40 ліжок. М. Л. Дмитрієв проаналізував показники подання хірургічної допомоги дітям і довів, що летальність від гострого апендициту у дітей, які лікувалися у стаціонарах для дорослих, була вдвічі вищою, ніж у дитячому хірургічному відділенні; наслідки лікування дітей з ушкодженнями опорно-рухового апарату дорослими травматологами також були малозадовільними, що дало підставу для порушення клопотання про розширення ліжкового фонду.

1955 р. одне з педіатричних відділень міської дитячої лікарні було перепрофільовано у хірургічне. Завдяки наполегливості проф. М. Л. Дмитрієва, хірургічну клініку було розширено до 160 ліжок, на її базі організовано 4 спеціалізованих відділення, де проводилися корекція природжених і набутих вад розвитку, лікування ушкоджень і захворювань органів грудної та черевної порожнин, заочеревинного простору, опорно-рухового апарату.

На початку 60-х років у дитячих поліклініках міста було створено кабінети дитячих хірургів, у 70-х роках у містах обласного підпорядкування (Б.-Дністровський, Котовськ, Ізмаїл) введено штати дитячих хірургів, а потім і у селищах міського типу (Болград, Арциз) призначено хірургів, відповідальних за подання хірургічної допомоги дітям.

М. Л. Дмитрієв визначив основні наукові напрямки кафедри: розроблення ощадливих підходів під час лікування хірургічної й ортопедо-травматологічної патології, вивчення регенерації тканин. Особливого значення набула розроблена ним методика біологічної підготовки аутоспонгіози, що дозволило значно покращити результати хірургічного лікування дітей із дефектами кісткової тканини. Під керівництвом проф. М. Л. Дмитрієва було виконано 4 докторські дисертації (К. Г. Тагібеков — «Підокісна резекція при лікуванні діафізарних остеомієлітів», Л. В. Прокопова — «Комбінована кісткова пластика при лікуванні несправжніх суглобів і дефектів довгих трубчастих кісток», В. С. Топузов — «Лікування спайкової непрохідності кишечника у дітей», І. В. Кравченко — «Лікування виразкової хвороби з застосуванням спідіану») і 20 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, написано у співавторстві 4 монографії («Дія лізатів на регенерацію кісткової тканини», «Кістково-пластичні операції у дітей», «Нариси гнійної хірургії», «Травматологія дитячого віку») та понад 100 наукових праць.

Від 1974 до 1993 рр. кафедру хірургії та ортопедії дитячого віку очолювала проф. Л. В. Прокопова. У 1974 р. міська дитяча лікарня набула статусу обласної клінічної й перетворилась на організаційно-методичний центр для подання хірургічної допомоги дітям не тільки м. Одеси й Одеської області, але і мешканцям Півдня України (Миколаївська і Херсонська області).

Було запроваджено  курацію районів, організовано планові й ургентні виїзди спеціалізованих бригад, почали проводитися дні спеціалістів. Ліжковий фонд ООДКЛ збільшився до 200, було організовано 6 спеціалізованих відділень (ортопедо-травматологічне, урологічне, планової хірургії, гнійної хірургії та хірургії новонароджених, реанімації).

Прихильник ощадливої тактики у дитячій хірургії, проф. Л. В. Прокопова продовжила розроблення зберігальних методів і підходів, визначила новий напрямок наукових досліджень — використання фізичних факторів для лікування хірургічної, ортопедичної, травматологічної патології. Широкого визнання набула запропонована нею методика комбінованої кісткової пластики, а також нові варіанти втручань на грудній клітці, при остеомієліті та пухлинах. Під керівництвом проф. Л. В. Прокопової було виконано 2 докторські дисертації (Н. Г. Ніколаєва — «Комплексне хірургічне лікування доброякісних пухлин та пухлиноподібних уражень кісток у дітей з використанням вуглекислотного лазерного та ультрафіолетового інтегрального випромінювання», О. О. Лосєв — «Лікування бактеріальних деструктивних пневмоній у дітей з використанням гелій-неонового лазерного випромінювання»), 10 дисертацій на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук, написано у співавторстві 3 монографії («Нариси гнійної хірургії», «Кістковопластичні операції у дітей», «Лікування остеомієліту у дітей»), більш як 130 наукових праць, одержано 14 авторських свідоцтв про винаходи.

Сьогодні запатентована назва кафедри — кафедра хірургії, ортопедії та травматології дитячого віку з циклом післядипломної підготовки. Багатопрофільність клінічної бази обумовлює широкий діапазон роботи, яку проводять співробітники клініки. Це хірургічні втручання при природжених та набутих вадах розвитку, дисплазіях, пухлиноподібних ураженнях і пухлинах, ушкодженнях різної локалізації та гнійно-запальних захворюваннях усіх органів і систем у дітей від першого дня життя до 14 років. Співпрацівники кафедри розроблюють нові підходи в ортопедії, онкології, урології, неонатології з застосуванням сучасних методів досліджень (ендоскопічні, сонографічні, томографічні, експрес-діагностичні методики) і засобів лікування (реконструктивно-пластичні втручання, використання лазерної та кріотехники, локальної декомпресії та гнотобіологічної ізоляції, дистракційних пристроїв тощо). Перевага віддається ощадливій тактиці лікування.

У цілому за 60 років діяльності співпрацівниками кафедри захищено 7 докторських та 37 кандидатських дисертацій, видано 5 монографій, 5 навчальних посібників, понад 700 наукових статей, одержано 32 патенти про винаходи і близько 100 посвідчень про раціоналізаторські пропозиції. Понад 8000 педіатрів та 12000 випускників лікувального факультету перейнялися особливостями педіатричної хірургії як дисципліни та спеціальності, оволоділи необхідними навиками під керівництвом таких пракрасних педагогів, як проф. М. Л. Дмитрієв, проф. Л. В. Прокопова, проф. В. С. Топузов, проф. О. О. Лосєв, доценти А. А. Ціома, К. П. Алексюк, Т. Л. Бугайова, В. А. Мельниченко, асистенти А. І. Чанг, І. М. Кисилевич, В. В. Годік, М. В. Сушков, О. Л. Лімін, Б. І. Перевозниченко, М. Г. Мельниченко, М. К. Малярчук, О. В. Годлевська, Л. Й. Лісневський, Ю. О. Банокін. Десятки тисяч маленьких пацієнтів одержали висококваліфіковану консультативну та лікувальну допомогу.