3агальна анестезія (наркоз)

3агальна анестезія (наркоз) — це стан, за якого відсутні чи зменшені реакції на операційні травми з виключенням свідомості.

У стані наркозу настає виключення функції кори головного мозку, арефлексія, відсутня чутливість. Цього періоду функція довгастого мозку не порушена, зберігається спонтанне дихання, робота серця. Розрізняють інгаляційний наркоз (анестетик уводиться в організм через дихальні шляхи) і неінгаляційний — анестетик уводиться в організм поза дихальними шляхами.

Якщо наркоз досягається одним препаратом — це мононаркоз, якщо кількома препаратами — це мішаний наркоз. Якщо наркоз спричинений анестетиками, уведеними кількома шляхами, — це комбінований наркоз.

У механізмі розвитку наркозу розрізняють кілька положень, які зведені до поняття теорії наркозу. Ці теорії змінюються, доповнюються у міру вивчення перебігу наркозу. Сьогодні існують такі теорії наркозу:

а) ліпоїдна теорія — запропонована Овертоном, зводиться до здатності анестетиків розчинятися у жирах. Проникаючи у клітини мозку, в яких є багато лецитину, холестерину, вони спричиняють сон;

б) теорія адсорбції — запропонована Траубе, пояснює наркоз адсорбцією наркотичних речовин на поверхні клітин, що призводить до затримки ферментативних процесів і спричиняє сон;

в) теорія проникності Вебера — грунтується на здатності анестетика проникати крізь мембрану клітини і змінювати її колоїдно-осмотичні властивості;

г) теорія асфіксії Варбурга — анестетики порушують процеси окислення у клітинах мозку. Клітини втрачають здатність засвоювати кисень, настає клітинна ядуха;

д) теорія водних кристалів Міллера — у клітині під дією анестетика утворюються кристалогідрати — змінюється опір клітинних мембран і настає блок проведення через сінапси, що спричиняє знеболювання;

е) завдяки роботам хіміків, біофізиків сьогодні виникло близько 20 сучасних теорій, які зводяться до зміни окислювальних процесів у клітині мозку, порушень концентрації іонів кальцію. Виникло припущення, що анестетики підсилюють викид морфіноподібних речовин — ендорфінів;

є) нейрорефлекторна теорія — грунтуючись на працях Сеченова і Павлова, Ухтомського і Введенського про діяльність вищої нервової системи, Батрак запропонував теорію, засновану на зміні гальмівних і збуджувальних процесів, зміненні функції рефлекторної дуги. Ця теорія не виключає усі попередні, але більш повно пояснює клінічні перебіги наркозу.

Для цього виду наркозу застосовують різні речовини, які уводяться в організм крізь дихальні шляхи.

а) ефір для наркозу — рідина, яка швидко випаровується, має широкий діапазон терапевтичної дії. Зберігається у пляшках із оранжевого скла, бо під дією сонячних променів може розкластися;

б) фторотан — за своєю анестезуючою дією у 4 рази перевершує ефір. Його треба точно дозувати і обов’язково застосовувати кисень;

в) метоксифлуран (пентран) — є менш токсичним, не розкладається під дією світла, інтенсивно накопичується у жировмісних тканинах, здатний підсилювати дію міорелаксантів;

г) енфлуран (ентран) — має виражену міорелаксацію, але при виході з наркозу у хворого можуть спостерігатися нудота, остуда, головний біль;

д) ізофлуран (форан) — сильніше ніж інші інгаляційні анестетики пригнічує дихання, добре розслаблює м’язи і підсилює дію релаксантів. Під час прокидання може спостерігатися збудження;

е) хлоретил — діапазон терапевтичної дії вузький, часто спостерігається передозування. Може застосовуватися для короткочасного наркозу;

є) трихлоретилен — для наркозу під час тривалих операцій не застосовується, має багато побічних дій (пригнічення функції серця, печінки).

а) закис азоту — інертний, безбарвний газ. Спричиняє поверхневу анестезію, тому його поєднують із ефіром чи фторотаном. Обов’язково поєднують із киснем. Притомність виключається через 2–3 хв;

б) циклопропан — безбарвний газ із характерним запахом.

Через те що у суміші з киснем і повітрям є вибухонебезпечним, потрібне чітке співвідношення дози. Застосовується рідко.