Метод функціонального присмоктування

Резюмуючи наведені дані про сутність і ефективності методу фіксації повних протезів прилипання, можна констатувати, що досягається сила фіксації протеза буде залежати від точності, з якою протез повторює макро - і мікрорельєф слизової оболонки протезного ложа, а також від площі протезного ложа.  Зрозуміло, що відсутність множинного і ковзного контакту між штучними зубами при погано виконаної постановці штучних зубів призводить до порушення точного прилягання пластинки до протезному ложі і ослаблення фіксації методом прилипання. 

Ступінь фіксації повних протезів методом функціонального присмоктування залежить від меж протезного базису, розташування його на протезному ложі, характеру взаємодії між краями протеза і підлягаючими тканинами. 

При всіх екскурсіях протеза краю його не повинні втрачати контакту з рухомої слизової оболонкою на всьому протязі.  Оскільки протез під час акту жування переміщається і досить значно, контакт може бути збережений, якщо краю протеза будуть переходити на рухому слизову оболонку на 1-2 мм. 

Метод функціонального присмоктування особливо ефективний тільки при протезуванні беззубої верхньої щелепи. 

У практиці протезування беззубих щелеп постійні труднощі виникають при рішенні завдання укріплення протезів на нижніх щелепах.  Тому слід окремо зупинитися на цьому питанні. 

Ще в 1915 р.  Е.  М.  Гофунг зазначав важкі умови протезування беззубих нижніх щелеп, особливо при старечій атрофії.  І.  Н.  Вайсблат (1939) вважав, що при значній атрофії нижньої щелепи неможливо досягти задовільної фіксації протеза.  Він пояснював це тим, що нижня щелепа функціонально активна, протезне ложе невелика, оточена м'язами і залозами, часто гіпертрофованими; перехідні складки нерідко розташовуються біля самого гребеня альвеолярного відростка; рухливість мови також не сприяє стійкості протеза.