в – з напуском.
- товщину, ступінь піддатливості і рухомості слизової оболонки (рис. 8);
Діагноз
На підставі суб'єктивних симптомів і анамнезу можна зробити певні припущення про характер захворювання, можливі причини його виникнення. Виниклі гіпотези сприяють цілеспрямованому проведенню клінічних і спеціальних (додаткових) досліджень із метою отримання вичерпних об'єктивних даних про захворювання. Збираючи у визначеній послідовності факти (симптоми) аналізуючи їх, необхідно зіставити виявлені порушення з уже Відомими і описаними захворюваннями. Синтез зібраних чинників з урахуванням усіх суб'єктивних і об'єктивних симптомів дає можливість установити діагноз.
Діагноз - це стислий письмовий висновок про наявну хворобу, виражений із застосуванням медичних термінів, що позначають назву хвороби.
Установлюючи діагноз, необхідно простежити розвиток захворювання від виявлення етіологічного моменту і оцінки стану організму на початковий період через увесь хід розвитку патологічного процесу до клінічної картини на момент обстеження.
Оскільки немає хвороб, які б у всіх людей мали однотипний перебіг, необхідно виявити індивідуальні особливості розвитку патологічного процесу в конкретного хворого – діагноз хвороби (індивідуальний діагноз).
Обґрунтування діагнозу
Виявлені діагностичним дослідженням симптоми, ступінь їхньої виразності відбивають сутність патологічного процесу. Кожному симптомові відповідають специфічні морфологічні і функціональні зміни в органі або системі органів. Проте, виявлення симптомів ще не свідчить про наявність визначеної нозологічної форми захворювання.
Симптоми захворювання виявляються і змінюються залежно від стадії хвороби, відображаючи особливості реакції організму. Розглядаючи етіологію хвороби, необхідно усвідомити, чому даний чинник послужив початком захворювання, врахувати специфіку розвитку конкретного варіанта і переглянути всю картину розвитку хвороби від початкового моменту до моменту обстеження. Отже, у завдання обґрунтування діагнозу входить не тільки визначення зв'язків між виявленими симптомами, але і врахування ступення їхньої виразності залежно від тяжкості перебігу хвороби, тобто з'ясування і правильне трактування цих нових сполучень, зв'язку даних симтомів і процесів у конкретного хворого.
На індуктивному шляху від знання симптомів, зіставлення цих симптомів із відомими клінічними захворюваннями може виникнути декілька робочих гіпотез, кожна з яких повинна бути старанно перевірена. Висуваючи і перевіряючи гіпотези, слід бути впевненими утому, що встановлені симптоми трактуються правильно, що вони визначені із застосуванням точних і сучасних методів. Тільки повне і точне виявлення в кожному конкретному ви-падку всієї симптоматики, морфологічних і функціональних змін органів зубощелепної системи, встановлення причини і патогенезу захворювання дозволить створити узагальнене уявлення про хворобу.
Щоб не припустити діагностики одного захворювання замість іншого, тоді хворий страждає на декілька захворювань, слід обов'язково проводити диференційну діагностику. Цей метод ґрунтується на пошуках розходжень між кожним конкретним випадком і всіма можливими випадками (хворобами), що мають дуже схожий клінічний перебіг.
Початковим моментом диференційної діагностики є визначення головного або декількох головних симптомів, властивих тільки даному захворюванню. Не можна тільки визначати наявність або відсутність у конкретному випадку цих специфічних симптомів. Обов'язково треба проаналізувати весь симтомокомплекс, диференціюючи можливі симптоми для даного захворювання, оскільки відсутність навіть одного симптому не дозволяє зробити правильний висновок про діагноз. Порівнюючи досліджуваний випадок з іншими захворюваннями, зазначають подібність як за кількістю схожих симптомів, так і за характером їхніх проявів. Необхідно проаналізувати розходження за відсутністю симптомів; урахувати також наявність симптомів мало властивих даному захворюванню. Отже, здійснюючи диференційну діагностику, потрібно дотримуватися правила: масштабна перевірка усіх відомих; можливих варіантів, визначення подібного в різному і розходжень у подібному. Методом зіставлення, виявлення збігів або розбіжності симптомів і виділення основних (провідних) симптомів захворювання встановлюють діагноз.
Оформляючи цю графу історії хвороби, важливо дати найбільш повиє обґрунтування діагнозу, підтвердженого не тільки наявністю специфічних симптомів, їхнім поєднанням і патогенетичним взаємозв'язком, але і результатами диференційної діагностики з подібною патологією.
Оформлення діагнозу
Сутність діагнозу в клініці ортопедичної стоматології полягає в тому, що необхідно виділити основне захворювання, ускладнення основного захворювання і супутні захворювання (стоматологічні і загальносоматичні).
Основним вважається те захворювання, із приводу якого хвориіі звернувся в клініку і яке підлягає ортопедичному лікуванню. Воно звичайно є наслідком інших захворювань (карієс, його ускладнення, травма і т.д.) і проявляється порушенням ({юрми, цілості зубів, зубних рядів або інших органів зубощелепної системи, а також їхньої функції.
До ускладнень основного захворювання варто віднести порушення, патогенетично пов'язані з основним захворюванням.
До супутніх стоматологічних захворювань належать ті, які повинні лікувати стоматологи інших профілів - терапевти, хірурги. Із загальних супутніх захворювань у діагноз вносяться ті захворювання, які варто враховувати у процесі ортопедичного лікування.
У першій частині діагнозу обов'язково вказуються морфологічні, функціональні п естетичні порушення (нозологічна одиниця, стадія хвороби, характер патологічного процесу і його локалізація, ступінь і характер функціональних порушень), а також за можливості зазначається їхня етіологія.
Морфологічні порушення - це дефекти, деформації, аномалії елементів зубощелепної системи, дефекти зубів, дефекти і деформації зубних рядів або щелеп, аномалії прикусу, патологія пародонта, скронево-иижньощелепного суглоба, м'язів ротової і колоротової ділянки, язика, слизової оболонки й інших тканин порожнини рота.
Функціональні порушення - це порушення жування, ковтання, дихання і мовлення, а також тонусу та біоелектричної активності жувальної і мімічної .мускулатури.
До естетичних порушень належать ті, що негативно впливають на зовнішній вигляд обличчя.
Оформляючи цю графу історії хвороби, необхідно:
- користуватися загальноприйнятою номенклатурою стоматологічних хвороб;
- вид дефекту коронки зуба визначати за класифікацією Блека;
- вид дефекту зубного ряду визначати за класифікацією Кеннеді;
- тип беззубих щелеп визначати за класифікаціями Шредера, Келлера;
- стан слизової оболонки протезного ложа беззубих щелеп визначати за класифікацією Суппле, Люнда;
- вказувати ступінь втрати жувальної ефективності за даними статичних або функціональних методів;
- вказувати наявність неповноцінних протезів, які підлягають заміні.
Аденоміоз: стадії, коли операції не уникнути
