Загальні підходи до лікування інфекційних хвороб

Раціональне лікування інфекційного хворого полягає у впливі на всі складові інфекційного процесу і хвороби. Передовсім необхідні заходи, спрямовані на ерадикацію збудника хвороби (бактерії, віруси тощо), а також на нейтралізацію продуктів їх життєдіяльності (особливо токсини), які продукують ці збудники.
При більшості інфекційних хвороб застосовують етіотропну терапію. Нова ера в боротьбі з інфекційними хворобами почалась після того, як видатний англійський вчений сер Олександр Флемінг (мал. 4, див. кольорову вклейку) відкрив у 1928 р. перший антибіотик — пеніцилін. За це епохальне відкриття він разом із Говардом Флорі та Ернстом Чейнем (які розробили методи очищення пеніциліну) у 1945 р. отримав Нобелівську премію з медицини.
При бактерійному інфекційному захворюванні перевагу слід віддати препаратам з бактерицидним ефектом, і лише за відсутності при такій інфекції ефективного бактеріоцида або при загрозі його застосування (ризик ІТШ) можна призначати препарати з бактеріостатичною дією. Незважаючи на те що синергізм дії антибак-терійних препаратів продемонстрований у лабораторних умовах на прикладі низки комбінацій, тільки при небагатьох клінічних станах доведено, що комбіноване лікування ефективніше, ніж моногерапія. Перш за все цс стосується туберкульозу, сепсису і деяких інших хвороб. Також доведено, що не слід використовувати комбінації антибіотиків у тих ситуаціях, коли можливе взаємне посилення побічвують антитоксичні сироватки. А для лікування, наприклад, ботулізму, правця першочергове значення мають не антибактерійні препарати, а лише антитоксичні сироватки й імуноглобуліни.
У разі виникнення інфекційного процесу патоген вносить у макроорганізм численні антигени, токсичні речовини, чинники агресії, що зумовлює одночасний розвиток безлічі патологічних реакцій і процесів. Це слід ураховувати при розробленні патогенетичного лікування хворого інфекційного профілю.
Також необхідно проводити патогенетичігу терапію, спрямовану на усунення хвороботворних ланцюгових реакцій, які виникай в організмі, відновлення порушених функцій органів і систем. Таке лікування включає повноцінне харчування, забезпечення достатньою кількістю вітамінів, застосування при необхідності серцевих препаратів, лікарських засобів, що діють на нервову систему, тощо. Часто такий тип лікування відіграє провідну роль у відновленні здоров'я хворого, особливо, коли людина вже позбулася дії патогена. Так, після ефективної антибак-терійної і дезінтоксикаційної терапії при бактерійному менінгіті надалі слід проводити активне відновне лікування: ноотропні засоби, препарати, що покращають мозковий кровообіг, гіпербарична оксигенація (ГБО) і т. ін.
Уникнути додаткових впливів цих чинників на органи і системи допомагає адекватне дезінтоксикаційне лікування: активізація природних механізмів детоксикації, використання екстракорпоральних методів очищення організму та ін. Також варто брати до уваги і можливі патофізіологічні реакції, що виникають у результаті взаємодії мікробних чинників із лікарськими препаратами. У зв'язку з цим рекомендується уникати поліпрагмазії при лікуванні хворих інфекційного профілю.
Щодо більшості гострих інфекційних хвороб існує необхідність тимчасової зміни режиму харчування й обмеження рухової активності залежно від характеру уражень, властивих тим чи іншим інфекціям.
Замісна терапія при інфекційних захворюваннях має суворо відповідати втратам рідини за кількістю і якістю. Наприклад, при холері відбувається втрата води й електролітів унаслідок профузної діареї і блювання. Формені елементи крові, біаки плазми не втрачаються, тому поповнення об'єму циркуляційної плазми (ОЦК) слід здійснювати виключно збалансованими сольовими розчинами.
Протизапальну терапію інфекційним хворим потрібно призначати за суворими показаннями тільки в тих випадках, коли її застосування є одним із вирішальних чинників для одужання. Так, лікування стероїдними і нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП) мас велике значення в разі виникнення дифтерійного міокардиту. Разом з тим огульне, безконтрольне застосування НПЗП при підвищеній температурі тіла може призвести до тяжких наслідків, оскільки гарячка при інфекційному захворюванні часто мас захисний характер (вироблення інтерфероігу, посилення виділення токсичних речовин через шкіру і легені та ін.). Зниження температури тіла до норми або навіть нижче може сприяти розмноженню патогена, подовженню хвороби, формуванню хронічної форми, розвитку ускпадпень.
Препарати для корекції реактивності при інфекційних хворобах також слід застосовувати за суворими показаннями. Багато з цих препаратів не показали своєї ефективності або не мають достатньої доказової бази. За можливості призначення їх у певних випадках потрібно ретельно вивчити побічні дії і міжпрепаратні взаємодії, оцінити доцільність такого призначення. Крім того, слід уникати призначення імуностимулювальних препаратів при надмірному напруженні захисних сил організму. Також немає потреби (необхідності) використовувати препарат супресорної дії при слабких захисних реакціях у випадках інфекдійних хвороб.

Загрузка...