3агальні явища при травмі

Непритомність — раптова і короткочасна поява недокрів’я мозку, яка виражається втратою притомності й розладом чутливості.

Причиною непритомності є нервово-психічні моменти, які через судиноруховий центр спричиняють рефлекторне скорочення периферичних кровоносних судин і судин головного мозку.

Непритомність може настати в результаті переляку, страху тощо, при цьому спостерігаються збліднення обличчя, нудота, дзвін у вухах, потемніння в очах, холодний піт, розширення зіниць, падіння пульсу, поверхневе дихання, блідість слизових і шкірних покривів.

Лікування. Хворий має лежати з трохи піднятими ногами, слід розстібнути одяг, забезпечити приплив свіжого повітря.

Потерпілому дають вдихнути парів нашатирного спирту, змочують обличчя холодною водою; коли хворий опритомніє, слід дати йому валеріанових крапель, кави, вина.

Колапсом називається тимчасовий стан гострої слабості серця і падіння судинного тонусу, що несподівано настає і супроводжується занепадом усіх життєво важливих функцій.

Колапс спостерігається при кровотечах, септичних та інфекційних захворюваннях, отруєннях, наркозі, різких болях.

Клінічно картина колапсу схожа із кліничною картиною шоку. Слід пам’ятати, що при шоку переважають явища пригнічення нервової системи.

Симптоми: блідість, що раптово настає, ціаноз, малий, частий пульс, поверхневе дихання, падіння кров’яного тиску, холодний піт, падіння температури, похолодіння кінцівок і розслаблення мускулатури, свідомість зберігається.

Лікування. Усунути причини колапсу, підняти діяльність серця і центрів довгастого мозку. При крововтратах проводять переливання крові, уводять ізотонічний розчин хлориду натрію, дають хворому гарячий чай, каву. Підшкірно уводять камфору, кофеїн.

Шок (англ. choke, shock — удар, потрясіння) — тяжкий загальний стан хворого, що виражається пригніченням нервової системи, всіх фізіологічних систем.

На початку ХVIII ст. французький лікар Х. Ле Дран (1737) описав основні ознаки травматичного шоку і систематично вживав термін «шок» у своїх творах. На початку XIX ст. П. Савенко (1834) правильно визначив шок як тяжке ураження центральної нервової системи хворого. М. І. Пирогов дав класичний опис клінічної картини шоку і довів, що шок треба розглядати як особливий стан. Він виділив еректильну і торпідну фази і намітив шляхи запобігання шоку і його лікування.

Величезний внесок у розуміння того, що відбувається в організмі під час шоку, зробили М. М. Сеченов, І. П. Павлов, М. С. Введенський та ін.

В основі класифікації шоку полягає таке:

1. За причинами розвитку розрізняють:

а) травматичний;

б) операційний;

в) гемотрансфузійний;

г) психічний та анафілактичний шок.

2. За тяжкістю клінічних проявів:

а) легкий, середньої тяжкості та тяжкий;

б) І ступінь — при максимальному артеріальному тиску 90 мм рт. ст.

ІІ ступінь — артеріальний тиск становить 90–70 мм рт. ст.

ІІІ ступінь — артеріальний тиск дорівнює 70–50 мм рт. ст.

ІV ступінь — артеріальний тиск нижчий за 50 мм рт. ст.

3. За часом розвитку:

а) первинний — у момент ушкодження чи одразу після нього;

б) вторинний — через кілька годин після травми, коли нервово-рефлекторне порушення погіршується інтоксикацією, всмоктуванням продуктів розпаду тканин, додатковою травмою.

Еректильна фаза шоку розвивається в момент травми, буває короткочасною. Вона характеризується наявністю у хворого моторного і психічного збудження. Ця фаза переходить у торпідну, що характеризується пригніченням, гальмуванням нервової системи і різким зниженням усіх життєвих функцій організму.

Клініка. М. І. Пирогов дав класичне визначення клінічної картини еректильної і торпідної фаз шоку.

Різке моторне і мовне збудження виявляється у голосних недоладних криках, невмотивованих, недоцільних рухах: хворий виривається, схоплюється, незважаючи на те, що завдає собі непоправної шкоди. Зіниці розширені, обличчя червоне, напружене, артеріальний тиск підвищений. Еректильна фаза шоку нагадує наркозне сп’яніння чи збудження.

Не менш точно і повно М. І. Пирогов описав торпідну фазу шоку, яка характеризується виразним зниженням реакції на подразники, млявістю, апатією, зниженням рефлексів, пригніченням функцій центральної нервової системи при збереженні свідомості.

Відзначаються різке погіршення діяльності серцево-судинної системи, блідість, частий пульс, зниження температури тіла, глухість серцевих тонів і падіння кров’яного тиску, що є провідним симптомом шоку, а також згущення крові, порушення обміну речовин і функцій усіх органів і систем, функції нирок (анурія), кисневе голодування тканин.

Діагноз легко визначити за клінічною картиною, але при множинних ушкодженнях диференціальна діагностика часто буває утрудненою. Слід ретельно вивчати анамнез і симптоматику, що допоможе визначити правильний діагноз.

1. Токсична теорія (Кеню), згідно з якою тяжкі порушення в організмі спричиняються отруєнням продуктами розпаду тканин, в основному м’язів. Інтоксикація спричиняє розширення капілярів і збільшення їхньої проникності, що призводить до виходу плазми у тканини і скупчення крові у капілярах органів. Внаслідок цього зменшується об’єм циркулюючої крові, що стає причиною спинення серця.

2. Судинорухова теорія (Крайль), згідно з якою травма спричиняє рефлекторний параліч периферичних судин, що призводить до падіння артеріального тиску і скупчення крові у венозній системі. Кровообіг життєво важливих органів порушується.

3. Теорія акапнії Гендерсона пояснює розвиток шоку зменшенням у крові вуглекислоти, що спричиняється гіпервентиляцією легень при болях. Це призводить до порушення кровообігу, застою крові та розвитку ацидозу в тканинах.

Нервово-рефлекторна теорія найбільш переконливо доведена експериментальними і клінічними даними.

Шок є реакцією організму потерпілого, у виникненні якої безпосередньо беруть участь вищі відділи ЦНС. Досвід свід чить, що тяжкість шоку визначається не лише обсяжністю травми, але й її локалізацією. Це пов’язане з кількістю рецепторів на уражених ділянках і в тканинах, а також із мірою участі додаткових факторів, які поглиблюють шок (охолодження, виснаження, втома, безсоння, анемія).