Антибіотики при бронхіальній астмі

Призначення антибактеріальної терапії, як правило, показано при загостренні хронічного бронхіту. Верифікація інфекційного запалення досягається ретельним клінічним обстеженням хворих, цитологічним та бактеріологічним дослідженням харкотиння, а також визначенням рівня специфічних антитіл до мікроорганізмів у сироватці крові. Орієнтовне уявлення про характер збудника можна отримати при фарбуванні мазків мокротиння за Грамом. Більш точна ідентифікація можлива при її дослідженні. Діагностично значущим є виділення з мокротиння мікрофлори в кількості 106 мікробних тіл і більше, грибів - 102 і більше в 1 мл Вибір антибактеріального препарату залежить від чутливості мікроорганізму, так і від особливостей хворого. Надзвичайно важливе значення має добре зібраний алергологічний анамнез із зазначенням нестерпних пацієнтом лікарських препаратів і види побічних реакцій. При непереносимості лікарських засобів важливо враховувати можливі перехресні реакції на інші сполуки.

У разі різко вираженого загострення можна використовувати пероральні препарати; при тяжкому стані хворих, а також при наявності у них супутніх захворювань травної системи показано парентеральне введення цих засобів. У разі гнійного бронхіту доцільно виконання санаційних бронхоскопій.

Призначаються антибіотики хворим повинні задовольняти наступним вимогам: 

1. Мати широкий спектр дії і бути активними відносно Streptococcus pneumoniae, Hemophilus influenzae та Moraxella catarrhalis. 
2. Накопичуватися в трахеобронхиальном секреті. 
3. Володіти низькою токсичністю.

Найбільш високою ефективністю при загостреннях хронічного обструктивного бронхіту володіють антибіотики з групи пеніциліну, макроліди, тетрацикліни і комбіновані препарати (аугмен-тин). В якості препаратів резерву можуть розглядатися цефалоспо-ріни і фторхінолони. Тривалість курсу лікування зазвичай становить 7-14 днів.

Антибактеріальна терапія не є обов'язковим компонентом лікування хворих на БА. Проте її використання не суперечить положенням, сформульованим у міжнародних узгоджувальних документах.

Призначення антибактеріальних засобів при астмі показано тільки у випадках переконливого доказу інфекційного запалення органів дихання (див. вище). Тривалість курсу лікування зазвичай не перевищує 5-7 днів. Важливо пам'ятати, що тривала і обґрунтована терапія антибіотиками може викликати розвиток лікарської сенсибілізації і погіршувати перебіг астми. Слід підкреслити, що хворим на БА протипоказані антибіотики з групи пеніциліну з-за їх високої алергизуючої активності. В процесі лікування важливо стежити за кількістю еозинофілів у крові та харкотинні. Його наростання повинно бути приводом для відміни препарату.

Як правило, необхідність призначення антимікробних засобів виникає в наступних клінічних ситуаціях: 

1. При загостренні інфекційно-залежній БА, розвиненому на тлі гострої пневмонії або загострення хронічного бронхіту. 
2. У разі поєднання астми з активними осередками інфекції в ЛОР-органах.
3. У хворих гормонозависимой БА, ускладненої кандидозом верхніх дихальних шляхів.

Найбільш часто у клінічній практиці використовуються макроліди, лінкоміцин, кліндаміцин і цефалоспорини.

В останні роки показано, що макроліди (еритроміцин, рокситромицин) крім антибактеріальної дії надають протизапальний ефект і знижують неспецифічну гіперреактивність бронхів у хворих на БА. Встановлено, що вони зменшують продукцію вільних радикалів і секрецію "запальних" цитокінів (IL 3, 4, 5, TNFa) Т-лімфоцитами і моноцитами крові і легенях.

При використанні антибактеріальних засобів слід пам'ятати, що еритроміцин, лінкоміцин, фторхінолони (ципрофлоксацин, пефлоксацин, норфлоксацин) уповільнюють печінковий кліренс теофіліну. Тому у разі їх спільного застосування доза останнього повинна бути зменшена.

З протигрибкових засобів найбільш часто використовуються леворин, ністатин, кетоконазол (нізорал) і флуконазол (дифлюкан).

Загрузка...