Кампілобактеріоз

Кампілобактеріоз (лат. campylobacleriosis) — гостре інфекційне зоонозне захворювання, спричинюване різними бактеріями групи Campylobacter fetus jejuni, з переважним ураженням травного каналу, гарячкою, загальною інтоксикацією і здатністю до генералізації патологічного процесу за наявності імунодефіциту.
ВСТУП. Уперше симптоми кампілобактеріозу у дітей описав Т. Ешеріх (1884); він же виявив збудника у випорожненнях за допомогою мікроскопії. Ж. Венсан
(1947) виділив мікробів із крові вагітних, що були госпіталізовані з гарячкою невідомого походження. На етіологічпій значущості цих мікроорганізмів у розвитку ентеритів у людей наголосила Е. Кінг (1957), вилічивши збудників із випорожнень дітей, у яких спостерігали діарею. Кампілобактеріоз значно поширений, що пов'язано з Інтенсифікацією тваринництва, міжнародною торгівлею. У деяких країнах на кампілобактеріоз хворіють частіше, ніж на сальмонельоз або шигсльоз. Зараження кампілобактеріями є однією з основних причин бактерійного ентериту у людей. У промислово розвинених країнах ці збудники частіше спричинюють кров'янисту діарею, що нагадує таку при шигельозі. Приблизно 15 зі 100 тис. мешканців цих країн щорічно хворіють на кампілобактеріоз. У США щорічно реєструють 2—2,5 млн випадків захворювання. Великий резервуар кампілобак-терій у свійських тварин, птахів забезпечує високу можливість зараження людей. У країнах із нижчим економічним розвитком захворювання часто супроводжується водянистою діареєю. Кампілобактерії є інфекційними чинниками ''діареї мандрівників", особливо під час подорожей до країн Південно-Східної Азії.
ЕТІОЛОГІЯ. Збудники кампшобактеріозу належать до роду Campylobacter, родини Spirilloceae. Цей рід нараховує 15 видів, але значущими у патології людини є С. jejuni, С. fetus, С. соїі, С. lari, С. upsaliensis, С. hyointestinalis.
Кампілобактерії — грамнегативні вигнуті палички, що рухаються штопороподібно завдяки наявності одного або двох джгутиків. Спор і капсул не утворюють. Ростуть за температури 37 СС і рН 4,8—7,8. С. jejuni термофільні, оптимальна температура росту для них становить 42 еС.
Поєднання термолабільних і термостабільних антигенів визначає штам. Кампілобактерії продукують два типи екзотоксину — термолабільний ентеротоксин і цитотоксин. Під час руйнування мікробних клітин виділяється ендотоксин. Кампілобактерії здатні до адгезії, інвазії й внутрішньоклітинного розмноження, що впливає на розвиток клінічної картини захворювання.

Збудники стійкі у навколишньому середовищі: за температури 4 °С зберігаються в грунті, воді й молоці протягом кількох тижнів, у замороженому м'ясі — кілька місяців. Чутливі до висутиутзання, дії сонячного світла. Гинуть під дією звичайних дезінфекційних засобів і під час кип'ятіння.
Для росту кампітобактерій необхідними є знижена концентрація 02 і підвищений уміст CO, в навколишньому середовищі, а тому лабораторна діагностика потребує наявності певних технічшгх засобів: вакуумних термостатів і мікроанае-ростатів. Обов'язковим складником штучного поживного середовища для виявлення кампілобактерії є еритроцити та антибіотики (ванкоміцин, амфотерицин В), що пригнічують ріст супутньої мікрофлори; їх уміст становить 7—10 %. На твердих середовишах кампілобактерії утворюють колонії двох типів — плоскі вологі слизисті колонії сіруватого кольору з нерівними краями, що розповзаються, або дрібні дискретні блискучі опуклі колонії розміром до 1—2 мм. У рідких середовищах вони дають гомогенне помутніння й осад. У мазках із колоній мікроби часто розташовуються попарно — наче чайка, що летить.
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Резервуаром і джерелом інфекції для людини є тварини, переважно свійські і сільсько господарські (кролі, свині, корови, кози, вівці) і птахи. Незначну роль можуть відігравати дикі тварини й хпшгоподібні гризуни.
Для кампілобактеріозу характерний фекально-оральний механізм передачі. Провідним є харчовий шлях передачі — у разі споживання інфікованих м'ясних і молочних продуктів без достатньої термічної обробки, а також овочів і фруктів. Водночас можливі водний і контактно-побутовий шляхи передачі. У вагітних не виключається тлрансштацентарна передача інфекції. В осіб, шо мають професійний контакт із сільськогосподарських! и тваринами, ризик інфікування кампіло-бактеріями підвищений. Украй рідко можлива передача збудників від людини до людини.
Сприйнятливість до кампілобактеріозу висока, однак переважно хворіють діти віком до 10 років. Пік захворюваності припадає на літо й осінь. Захворювання реєструють у вигляді спорадичних випадків, зрідка бувають спалахи. Після перенесеного захворювання формується імунітет. Повторні захворювання на кам-пілобактсріоз можливі, однак інфекційний процес завдяки наявному імунітету перебігає легше.
ПАТОГЕНЕЗ і дотепер остаточно не вивчений. Відомо три механізми ураження кишок в разі інвазії кампілобактеріями. Перший — це здійснення токсичного впливу, унаслідок якого з'являються водянисті випорожнення. Другий механізм реалізується в результаті інвазії і розмноження бактерій в ентероцитах та їх подальшої загибелі, що призводить до кривавого проносу і наявності у випорожненнях клітин запального ексудату. Третім механізмом транслокації є проникнення збудника через слизову оболонку товстої і тонкої кишки і розмноження у власній пластинці, а також у мезентеріальних лімфатичних вузлах; при цьому виникає гарячка без вираженої діареї.
Після потрапляння в кишки бактерії колонізують епітелій слизової оболонки тонкої і товстої кишки, спричинюючи в місці проникнення розвиток запальної реакції. Запалення має катаральний або катарально-геморагічний характер з інфільтрацією слизової оболонки плазмоцидами, лімфоцитами й еозинофілами. Еозинофільна інфільтрація є проявом алергійного компонента в патогенезі захворювання. Адгезії перешкоджають слиз, що виділяється клітинами крипт, і секреторні IgA. Від ступеня вираженості адгезивних процесів надалі багато в чому залежать тяжкість і тривалість перебігу' захворювання. На слизовій оболонці часто виникають ерозії. У ділянці крипт іноді спостерігають дрібні абсцеси чи виразки, помітне вкорочення ворсинок. Токсигенні властивості збудників визначають бактерійні ентеротоксин і цитотоксин. Механізм дії ентеротоксину подібний до хо-лерогену. Переважний вплив ентеротоксину надає клінічній картині захворювання ознак гострого гастроентериту. Активне вироблення цитотоксину багато в чому визначає розвиток захворювання за типом шигельозу.
Можлива генералізація процесу при гематогенній дисемінації збудника з утворенням вторинних септичних вогнищ у вигляді множинних мікроабсцесів у ЦНС, м'яких мозкових оболонах, легенях, печінці та інших органах (часто при ураженні С. fetus). При імунодефіцитних станах розвиток захворювання подібний до хроніосепсису з ураженням ендокарда, сул лобів та інших органів (часто С. jejuni, С. fetus, рідше — С. upsaliensis, С. hyointestinalis). Трансплацентарне проникнення кампілобактерій у вагітних призводить до абортів, передчасних пологів, внут-рішньоутробного зараження плода.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 кашішобактєріоз входить до;
А04 Інші бактерійні кишкові інфекції, де вирізняють: А04.5 Кампиюбактерїйний ентерит Z22.3 Бактеріоносійство (субклінічна форма)
Іноді втщіляють такі клінічні форми (гасфоентерит, коліт, ентероколіт, проктит, септична форма), однак всесвітньовизнаної клінічної класифікації немає.
Перебіг кампілобактеріозу залежить від виду збудника і преморбідного стану організму. Розвитку хвороби сприяють хронічні захворювання травного каналу. Інкубаційний період триває 1—6 днів, можливі коливання від кількох годин до 10 днів.
Гастроінтестинальна форма хвороби починається гостро з підвищення температури тіла до 38 °С, ознобу, загальної слабості, головного болю, болю у м'язах і суглобах, зниження апетиту. Майже у половини хворих виникають нудота і блювання (переважно одноразове). Одночасно з'являється переймистий біль у животі з локалізацією в надчеревній ділянці, навколо пупка, унизу живота. Біль часто передує дефекації і тимчасово зникає після неї; іноді він надзвичайно інтенсивний і нагадує клінічну картину гострого живота. Пронос у більшості хворих починається в 1-у добу захворювання. Спочатку випорожнення кашкоподібні, але дуже швидко набувають рідкої консистенції, стають пінистими, з різким неприємним запахом. На 2—3-й день хвороби з'являються ознаки коліту: у випорожненнях є домішки слизу і крові. Частота випорожнень — від 2—3 до 10 разів на добу і більше. їх нормалізацію спостерігають на 4—5-й день хвороби, іноді пізніше. Тенезми і несправжні позиви на дефекацію виникають дуже рідко. Гарячка триває 4—5 днів. Під час пальпації живота визначають шум плескоту, гурчання в навкол опушко вій ділянці, болючість, ущільнення і спазм сигмоподібної кишки. Печінка і селезінка не збільшені.
Тяжкий перебіг гастроінтестинальної форми кампітобактеріозу супроводжується гарячкою до 40 °С, значною інтоксикацією. Можливі марення, потьмарення свідомості. Частота випорожнень сягає 20 разів на добу; вони рідкі, рясні, з домішками слизу і крові. Блювання багаторазове, виснажливе. Часто розвивається помірне або тяжке зневоднювання.
Період реконвалесценції триває від 2—3 днів до 3 тиж. Після нормалізації випорожнень відчуття дискомфорту і біль у животі можуть зберігатися тривалий час. Можливі рецидиви.
Септична форма трапляється рідко (1 %). Захворювання виникає переважно у дітей перших місяців життя й у дорослих із хворобами, шо супроводжуються розвитком імунодефіциту (ВІЛ-інфекція, онкологічні захворювання, цукровий діабет, туберкульоз, цироз печінки тощо). Початок бурхливий — підвищення температури тіш вище 39—40 °С супроводжується багаторазовим ознобом і профузним потовиділенням; гарячка інтермітивна або гектична. Синдром токсикозу надзвичайно виражений: хворі загальмовані, свідомість потьмарена. Швидко розвиваються виснаження хворих, зменшення маси тіла. З'являються біль у животі, блювання, пронос. Уже з перших днів хвороби розвиваються органні ураження — збільшуються печінка і селезінка, можлива жовтяниця. Під час огляду виявляють тахікардію, гіпотонію, глухість серцевих тонів. Часто приєднується пневмонія. Перебіг ускладнюється емпіємою плеври, абсцесом легень, печінки, мікроабсцесами у нирках. Утворення гнійних вогнищ значно погіршує перебіг і прогноз хвороби. Часто виникають перикардит, ендокардит, холецистит, тромбофлебіт, артрит.
Хронічна форма кампілобактеріозу від самого початку захворювання розвивається як первинно-хронічна інфекція без гострої фази, має тривале поступове прогресування. Температура субфебрильна, тривала й хвилеподібна. Характерні загальна слабість, пітливість, зниження працездатності, безсоння, дратівливість, чергування проносу і закрепу. У хворих зменшується маса тіла. Іноді з'являються нудота, блювання. Спостерігають вогнищеві ураження: кон'юнктивіт, кератит, фарингіт, у жінок — вульвовагініт. Іноді розвиваються артрит, тромбофлебіт, ендокардит, менінгіт, вузлувата еритема. За перебігом хронічний каміїілобактеріоз є хроніосепсисом.
У значному відсотку випадків реєструють субклінічну форму.
УСКЛАДНЕННЯ. При гастроінтестинальній формі можуть виникнути термінальний ілеїт і мезаденіт із розвитком перитоніту або кишкової кровотечі. У 2 % хворих на кампілобактеріоз через 1—2 тиж. від початку хвороби розвивається реактивний артрит. Описані випадки вузлуватої еритеми, синдрому Гієна—Барре. На тлі високої температури тіла можуть з'являтися ознаки ННГМ. Септична форма ускладнюється розвитком ІТШ, ДШ.
Прогноз зазвичай сприятливий. Більш серйозний прогноз при генералізова-них формах у дітей, вагітних, а також за наявності тяжких супутніх захворювань, коли летальність може сягати 20—30 %. Особливо високі показники летальності в разі приєднання менінгіту й ендокардиту.
ДІАГНОСТИКА. Клінічні критерії не є характерними, тому велике значення мас специфічна діагностика.
У клінічному аналізі крові виявляють помірний нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво, що корелює зі ступенем тяжкості.
Основний метод діагностики — бактеріологічний. Матеріалом для дослідження є випорожнення, при генерал і зованій фс>рмі — сеча, кров, спинномозкова рідина, вміст гнояків, флегмон. Культивування проводять на агарі на основі тіоглі-колевого середовища чи з додаванням діамантового зеленого (середовище Бутц-лера, Скірроу, Campy-ВАР), на середовищі Мюллера—Хінтона, бруцельозному агарі тощо.
Серологічну діагностику проводять з парними сироватками, взятими з інтервалом 10-14 днів. Це РИГА (1:20), РЗК (титр 1:32), PICA (титр 1:160), РА (титр 1:200). Застосовують ІФА, ПЛР.
ЛІКУВАННЯ. Показання до госпіталізації такі, як і при інших кишкових інфекціях. Дієту підбирають індивідуально. При затяжній і генералізованій формах необхідна дієта, яка забезпечує підвищену потребу організму у вітамінах, білках, вуглеводах.
Етіотропне лікування призначають при колітному варіанті гастроінтестинагіь-ної форми, при генералізованій і хронічній формах кампілобактеріозу, а також усім хворим з обтяженим преморбідним тлом. За рекомендаціями ВООЗ, нині призначають азитроміцин 0,5 г 1 раз на добу усередину впродовж 3 діб. Можливе застосування ципрофлоксацину по 0,5 г 1 раз на добу всередину протягом 5— 7 днів. Також призначають препарати другого ряду — ютіндаміцин по 0,15—0,3 г З рази на добу всередину впродовж 5 днів або доксициклін по 0,2 г І раз на добу всередину протягом 3 днів, або левофлоксацин по 0,5 г 1 раз на добу всередину упродовж 3 дні. У низці випадків потрібні повторні курси етіотропних засобів або зміна препаратів при їх клінічній неефективності, шо може бути пов'язано з наростаючою резистентністю кампілобактерій до антибіотиків.
У тяжких випадках, у тому числі й при кампілобактеріозному сепсисі, використовують цефтриаксон по 0,5 г 2 рази на добу внутрішньовенно впродовж 7 днів.
Патогенетичну терапію проводять так само, як і при інших гострих кишкових інфекціях. У разі розвитку дисбіозу його лікування проводять після відміни анти-бактерійних препаратів.
ПРОФІЛАКТИКА. Основу складають ветеринарно-санітарні заходи, спрямовані на запобігання інфікованості тварин і птахів, проведення винищувальних і лікувальних заходів серед хворих тварин. Запобігання поширенню хвороби починають із контролю за якістю кормів, дотримання правіш утримання тварин і птахів у господарствах і на фермах. Проводять ветеринарно-санітарну експертизу на бойнях, дотримуються санітарно-гігієнічних вимог до технології приготування і зберігання молочних продуктів, м'яса тварин і птиці. Для специфічної профілактики кампілобактсріозу тварин застосовують різні вакцини.
Засоби специфічної профілактики для людей відсутні. Проводять загальні санітарно-протиепідемічні заходи, аналогічні таким при інших кишкових інфекціях. З метою профілактики госпітального кампілобактеріозу бактеріологічне дослідження слід проводити всім хворим, яких госпіталізують в інфекційні відділення з гострими кишковими захворюваннями незалежно від діагнозу, а також усім хворим соматичних стаціонарів у разі виявлення у них симптомів дисфункції кишок.

Загрузка...