Медичні терміни: А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Статистика




На порталі: 7
З них гостей: 7
І користувачів: 0
Пухлини та пухлиноподібні новоутворення слинних залоз

Пухлини та пухлиноподібні новоутворення слинних залоз


Найбільш частими із цих захворювань у дітей є кісти. Кісти малих слин­них, під'язикової, підщелепної та привушної залоз спостерігається відповідно у 56, 35,3, 3,7, 5% випадків. Деякі автори розподіляють кісти за походженням на справжні (ретенційні) та екстравазантні (травматичні), але такий поділ дуже умовний і практичного значення для лікування не має. 
Кісти малих слинних залоз частіше утворюються на слизовій оболонці нижньої та верхньої губ, щік (до 90%). Це зумовлено тим, що ці ділянки травматизуються під час їди найбільше. Малі слинні залози нерівномірно «роз­кидані» по всій ротовій порожнині — найбільше їх на слизовій оболонці губ, щік та ближче до межі твердого і м'якого піднебіння. 
Скарги у разі кіст малих слинних залоз — на наявність безболісного но­воутворення (частіше на нижній губі), яке може збільшуватися або зменшува­тися, зовсім зникати, а потім знову з'являтися. Це відбувається тому, що обо­лонка кісти тонка і під час надавлювання або прикушування її може розкрива­тися самостійно. Після загоєння рани слина може накопичуватися, тобто кіста утворюється знову. 

Клініка. Під час огляду новоут­ворення просвічується через слизову оболонку блакитним кольором, має кулясту форму, чіткі межі. Пальпаторно кіста безболісна, еластичної консис­тенції, верхній полюс її розташований близько до поверхні слизової оболон­ки. Кіста містить слизоподібну, прозо­ру, жовтого кольору рідину — згущену 
слину.
Диференціювати кісти малих слинних залоз треба з лімфангіомами. Останні практично ніколи не мають вигляду поодинокої кісти. 
Лікування тільки хірургічне. Простішим та ефективнішим методом ліку­вання кіст, який ми використовуємо, є кістотомія — висікання частини її, що випинається, разом із слизовою оболонкою. Ранова поверхня, яка утворюєть­ся після висікання тканин, епітелізується. Іншим методом лікування є вида­лення кісти, яке здійснюють під інфільтраційним (0,5 -1% лідокаїн) або за­гальним знеболюванням (залежно від віку та психоемоційного стану дитини). 
Проводять два напівкулястих, з'єднаних між собою розтини слизової оболон­ки по краях новоутворення. Тупо та гостро кіста видаляється разом з оболон­кою, на рану накладають шви кетгутом. 
Рецидиви кіст малих слинних залоз спостерігаються рідко, лише якщо під час видалення кісти травмуються прилеглі малі слинні залози. 


Кісти під'язикових слинних залоз (ранули). Під'язикові слинні залози по­сідають друге місце за частотою уражень кістозними процесами. Це зумовлено їх анагомо-фізіологічними особливостями: протоки Вальтера вертикальні, короткі, 
кількість їх досягає 12—15, вони розташовані під язиком, де і зазнають травмати­зації під час їди. Велика під'язикова протока (Бартолинова) — непостійна і відкри­вається на під'язиковому м'ясці разом з піднижньощелепною протокою. 
Скарги. Дитина скаржиться, що під язиком знаходиться «щось» гладень­ке, кругле, незвичне.Воно може зника­ти і знову з'являтися, збільшуватися з часом. Іноді заважає під час розмови. 
Клініка. Виявляється новоутво­рення округлої форми, яке розташова­не частіше у передніх відділах залози. У зв'язку з тим, що оболонка кісти дуже тонка, вміст її просвічується через сли­зову оболонку блакитним кольором. Під час пункції кісти отримують прозору, жовтуватого кольору слизоподібну рідину. Особливі труднощі для діагностики та лікування викликає кіста під'язикової слинної залози, яка має форму пісочного годинника й утворюється у поодиноких випадках. Це ретенційна кіста дна ротової порожнини. Одна її частина розташована вище від щелепно-під'я­зикового м'яза, а друга — нижче. Обидві частини сполучаються між собою вузь­ким перешийком, який здавлюється щелепно-під'язиковим м'язом. 
Диференціювати кісти під'язикової слинної залози треба з дермощами дна ротової порожнини, судинними новоутвореннями (гемангіома, лімфангіома), особливо з кістозними їх формами. Під час пункції дермоїда отримують салоподібну масу жовтуватого кольору, гемангіоми — кров, лімфангіоми — про­зору рідину жовтуватого кольору або буру липку рідину. 
Лікування. Основним методом лікування кіст під'язикової слинної за­лози є хірургічний — цистотомія і (рідко) цистектомія. Видалення кісти повністю (з оболонкою) проблематичне, оскільки сама оболонка дуже тонка і швидко рветься під час видалення, тобто вилучити її повністю під час операції важко, та це й непотрібно. 
Цистотомія виконується під інфільтраційним або загальним знеболюванням (залежно від віку дитини та її психоемоційного стану). 
Викроюється «вікно» в порожнину кісти, а потім вузлуватими швами оболонка кісти фіксується до слизової оболонки ротової порожнини. Якщо порожнина кісти достатньо велика та глибоко розташована, вона пухко протягом 4—5 діб тампонується йодоформною марлею, кінець якої виводять зовні у ротову порожнину. Коли порожнина кісти невелика, то тампонувати її недоцільно. У разі лікування кіст типу піскового годинника увагу під час втручання необхідно звернути на перешийок, який проходить крізь діафрагму рота та сполучає дві частини новоутворення між собою. 


Кісти підщелепної слинної залози у дітей спостерігаються дуже рідко. 
Скарги такі самі, як і в разі кіст іншої локалізації. 
Клініка. У підщелепній ділянці ближче до кута щелепи виявляється но­воутворення м'яко-еластичної консистенції, що відрізняє його від тканини за­лози та лімфатичного вузла, з чіткими контурами, безболісне під час пальпації. Шкіра над ним не змінена в кольорі. За час довгого існування кісти до її вмісту з часом додається слина. Тому під час пункції отримують слизоподібну рідину жовтого кольору. 
Диференціювати кісти підщелепної слинної залози треба з судинними новоутвореннями (гемангіомами, лімфгемангіомами,лімфангіомами),дермоїдними та епідермоїдними кістами, ліпомами цієї локалізації. 
Лікування тільки хірургічне — під загальним знеболюванням виконують цистотомію інтраоральним доступом з наступною тампонадою порожнини. 


Кісти привушної слинної залози у дітей розвиваються дуже рідко і переважно у віці 12-14 років. 
Скарг на початку розвитку кіст діти та їх батьки не пред'являють, лише у разі набування великих розмірів — на наявність деформації м'яких тканин при­вушної ділянки, яка періодично то збільшується, то зменшується. 
Клініка. У разі великих розмірів кісти привушна ділянка збільшена, шкіра над нею не змінена в кольорі. Під час пальпації визначається м'яко-еластичне новоутворення, межі якої визначити важко, оскільки воно розташоване в товщі привушної залози. На сіалограмі виявляється дефект наповнення, під час УЗД — анехогенна структура ділянки. Функція слинної залози не страждає. 
Кісти привушної слинної залози треба диференціювати з судинними но­воутвореннями та новоутвореннями слинних залоз, грунтуючись на даних пункції та УЗД. 
Лікування кіст привушної слинної залози має певні труднощі, оскільки виділити кісту, тобто провести кістектомію, дуже важко (тонка оболонка кісти). 
Крім того, кіста пов'язана з паренхімою залози (знаходиться у її товщі), а це — підвищений ризик ураження гілок лицевого нерва. Тому проводять цистотомію з боку слизової оболонки ротової порожнини тільки тоді, коли кіста досягає ве­ликих розмірів та спричиняє значну деформацію привушно-жувальної ділянки. 

Категорія: Стоматологія | Переглядів: 3057 | Рейтинг: 0.0/0
Поділіться статтею з іншими:

Акушерство Алергологія Анатомія людини Андрологія
Анестезіологія Біоетика, біобезпека Біологія Валеологія
Венерологія Відпочинок Вірусологія Гастроентерологія
Гематологія Гігієна Гомеопатія Дерматологія
Дієтологія Ендокринологія Епідеміологія Імунологія
Інфекційні хвороби Кардіологія Косметологія Мамологія
МНС Наркологія Невідкладна допомога Неврологія
Нетрадиційна медицина Нефрологія Онкологія Ортопедія
Отоларингологія Офтальмологія Педіатрія Перша допомога
Проктологія Пульмонологія Психіатрія Психологія
Радіологія Сексологія Стоматологія Терапія
Токсикологія Травматологія Шкідливі звички Урологія
Фармакологія Фізіологія Фізична культура Флебологія
Фтизіатрія Хірургія
Корисні лінки: Медичні книги | Медичні обстеження | Анатомія людини