Синдром Альцгеймера

Синдром Альцгеймера являє собою захворювання головного мозку дегенеративного типу, яке проявляється у вигляді прогресуючого зниження інтелекту людини. Синдром описав і дав назву німецький лікар А.Альцгеймер в 1907 році. Синдром Альцгеймера є найпоширенішою формою набутого слабоумства (деменції). За статистичними даними, тільки в США хворобу страждають близько 1,5 мільйонів чоловік. Приблизно 40% з них становлять люди старше 65 років.

Синдром Альцгеймера вражає людей різного віку, соціального статусу. Самий ранній випадок захворювання зареєстровано в 28 років, але в основному, цим синдромом хворіють люди 40-50 років. Часто трапляється так, що хвороба Альцгеймера не впізнають при діагностиці, але близько 100 тисяч осіб на рік помирає від її симптомів тільки в США. Вперше синдром Альцгеймера був описаний як хвороба предстарческого віку у людей, трохи молодше 65 років, тому довгий час його вважали причиною склероз судин головного мозку і загальний зношування організму. Насправді ж, хвороба пов'язана з дегенерацією нервових клітин у мозку (нейронів).

Синдром Альцгеймера має дуже різноманітну симптоматику. Основними ознаками вважається поступове погіршення пам'яті, уваги, порушення процесів логічного мислення, втрата здатності до навчання, дезорієнтація у просторі та часі, утруднення в спілкуванні та підборі слів для вираження думок, загальна зміна особистості людини. Симптоми такого синдрому прогресують повільно, що призводить до поступової втрати людиною здатності до самообслуговування, після чого він, як правило, помирає. Процес розпаду особистості та психіки людини з синдромом Альцгеймера може тривати довгі роки, заподіюючи страждання самому хворому та його близьким.

Хвороба Альцгеймера досить важко діагностувати. Навіть досвідчені фахівці можуть винести неправильне судження про хвилюють проблеми пацієнта, оскільки симптоми хвороби можуть ставитися і до інших захворювань. Тому лікар проводить диференціацію хвороби від пухлин, травм, інфекцій, порушення обмінних процесів в організмі, побічна дія будь-яких препаратів, від психічних розладів (наприклад, від депресії та тривожних синдромів). Навіть після того, як були виключені всі інші захворювання зі списку передбачуваних, хвороба Альцгеймера залишається лише приблизно виявленою. Підтвердити його можуть тільки дослідження тканин головного мозку пацієнта, яке найчастіше проводять посмертно. У живих людей такі процедури проводяться вкрай рідко.

Зміни, які супроводжують синдрому Альцгеймера, знаходять частіше всього в корі головного мозку і гіпокампі, який залягає глибоко в півкулях мозку, що відповідає за стан пам'яті. При дослідженні взятих при біопсії тканин виявляють нейрофибриллярные клубочки (патологічно змінені нейрони, які містять аномальні білки) і нейритические бляшки (ділянки відкладення амілоїду в міжклітинному просторі). Чим більше в головному мозку людини подібних утворень, тим сильніше виражені інтелектуальні розлади у хворого. Біохімічні аналізи показують, що в мозку виробляється менше ферменту, який відповідає за синтез ацетилхоліну, який є нейромедіатором (речовина, яке передає збудження з однієї клітини на іншу, бере участь у процесах пам'яті).

Лікування завжди спрямоване на припинення, уповільнення прогресування хвороби, повне ж зцілення неможливо. Тому основна терапія спрямована на лікування симптомів синдрому Альцгеймера. Необхідною умовою для збереження активності хворого є ведення активного, рухомого способу життя, який стимулював би процеси в організмі. Якщо ж з'являються сильні зміни в поведінку, марення, збудження, то призначаються лікарські препарати.

Загрузка...