Термінальні стани

1. Передагональний стан.

2. Агонія.

3. Клінічна смерть.

Крім того, шок III-ІV ступеня також належить до термінального стану.

Передагональний стан характеризується сплутаною свідомістю, блідістю шкірних покривів, різко вираженим акроціанозом. Спазм периферичних судин призводить до поглиблення гіпоксії, ацидозу і порушення обміну речовин. Очні рефлекси збережені, дихання поверхневе, пульс ниткоподібний, АТ не визначається.

Агонія характеризується відсутністю свідомості, арефлексією, вираженим акроціанозом. Пульс ледь визначається на сонних артеріях, тони серця приглушені, брадикардія. Дихання ритмічне, поверхневе, судомне. Зіниці починають розширятися, максимально розширяються через 90 с після початку аноксії головного мозку.

Клінічна смерть: дихання і серцевої діяльності немає. Зіниці розширені, на світло не реагують. Організм переходить у стан мінімальної життєдіяльності, який триває 5–6 хв, у цей період не водночас гинуть клітини ЦНС. Через 5–6 хв клінічна смерть переходить у біологічну, під час якої біологічні процеси в організмі повністю припиняються.

Інтенсивна терапія під час термінальних станів має бути спрямованою на відновлення функцій життєво важливих органів і зменшення гіпоксії тканин. Комплексна методика лікування при термінальних станах предбачає такі заходи:

1. Масаж серця (прямий і непрямий).

2. Штучна вентиляція легенів (ШВЛ).

3. Внутрішньоартеріальне переливання крові.

4. Дефібриляція серця.

5. Допоміжний штучний кровообіг.

Реанімаційні відділення організуються у всіх крупних лікарнях. Вони розташовані поблизу операційних блоків, обладнані системами спостереження за станом хворих (моніторні системи), а також мають експрес-лабораторію. У цих відділеннях працює персонал вищої кваліфікації.

Основним завданням реанімації і палати інтенсивної терапії є мобілізація життєво важливих органів і нормалізація їх функцій у хворих із пошкодженнями, гострою крововтратою чи у ранньому післяопераційному періоді після великих травматичних операцій. У основі цих порушень полягають зміни гемодинаміки, дихання, обміну речовин, а також температури тіла.

У зв’язку з цим особлива увага приділяється діагностиці недостатності кровообігу (моніторні системи, методи радіонуклідного дослідження, гемодилюції тощо), гострої дихальної недостатності (визначення зміни функції зовнішнього дихання, газового складу крові, кислотно-основного стану), порушенням водно-електролітного обміну, функції печінки і нирок, змінам у системі зсідання крові. Диференційований підхід до патогенетичної терапії порушень життєво важливих функцій організму дозволяє значно зменшити частоту ускладнень і летальних наслідків у зв’язку з хірургічним втручанням і різними критичними станами, що виникають у хірургічних хворих.

Палати інтенсивної терапії призначені для перебування післяопераційних хворих, які потребують інтенсивного спостереження протягом кількох годин і діб, перш ніж перевести їх до звичайної палати.