Сироваткова хвороба

Сироваткова хвороба — системне алергій не захворювання, шо спричиняється введенням гетерогенних сироваток або препаратів із них і характеризується запальним ураженням судин і сполучної тканини. Антитіта, що беруть участь у розвитку сироваткової хвороби, належать до кпасів І§0 та 1§М. Процес відбувається в три фази: у І фазі (2—3 дні) концентрація антигену різко знижується, тому шо введений внутрішньовенно антиген розподіляється по внутрішньо- і позаклітинному білкових пулах. У II фазі (6—8 днів) вона знижується поступово, що зумовлено катаболізмом антигену в організмі (залежно віл виду антигену й виду тварин). У III фазі (4 дні) знову спостерігається різке зниження концентрації аж до повного зникнення антигену. Це швидке виснаження антигену зумовлене появою ЦІК з антитілами, шо утворилися за цей час. У разі взаємодії антитіл із розчинними антигенами формуються розчинні ЦІК, й лише при певних співвідношеннях антигенів і антитіл у їх складі (при деякому надлишку антигену) вони преципітують. За умови зв'язування компонента системи комплементу преципітати ЦІК розчиняються. Розчинні ЦІК зазвичай швидко виділяються нирками. Однак дефіцит комплементу, а також надлишок антигену зумовлюють схильність до утворення нерозчинних ЦІК. Такі комплекси повільно видаляються системою макрофагів. Потім приєднується дефіцит комплементу, тому що при надлишку ЦІК його запаси виснажуються. ЦІК нагромалжуються вздовж основних перетинок (базальних мембран). При цьому спостерігають загальні симптоми (гарячку) і локальні прояви, шо залежать від місця відкладення ЦІК: васкуліт (при відкладенні їх на судинній стінці з подальшим залученням у запальний процес), артрит (при відкладенні ЦІК у суглобах), нефрит (при відкладенні ЦІК у нирках).
Сироваткова хвороба характеризується більшою розмаїтістю клінічних проявів. У легких випадках підвищення температури тіла зазвичай не перевищує 1 ЛС упродовж 1—2 днів, у біпьш тяжких випадках температура тіла сягає 39—40 °С і тримається протягом 7—10 днів. Характер температурної кривої неправильний, інгермітивний. Лімфоаденопатія є найчастішим симптомом сироваткової хвороби. Особливо рано виявляють збільшення регіонарних лімфатичних вузлів, розташованих поблизу біля місця введення сироватки. Другою ознакою за частотою виявлення є шкірний висип, що характеризується поліморфізмом. Найчастіше цс кропив'янка, яка супроводжується сильним свербежем. Ураження суглобів залежно від тяжкості перебігу сироваткової хвороби спостерігають із різною частотою. Хворі скаржаться на біль і обмеження рухів у суглобах. Патологічний процес локалізується переважно у колінних, надп'ятково- гомілкових, ліктьових і промепе-во-зап'ясткових суглобах, а також у дрібних суглобах кистей і стоп, рідко — у міжхребцевих суглобах. З боку ССС спостерігають певне зниження АТ, зумовлене ослабленням тонусу симпатичної нервової системи, у поєднанні із брадикардією або тахікардією. Можливі порушення провідної системи серця, розвиток міокар-ліодисгрофії, а також гепатиту, гломерулонефриту.

Тяжкість сироваткової хвороби може бути різною: від рудиментарної форми, що проявляється окремими клінічними ознаками, до тяжкої форми з різко вираженими провідними симптомами хвороби (гарячкою, висипом, збільшенням лімфатичних вузлів, різкою загальною слабістю) і тяжкими проявами з боку різних органів.
Для лікування призначають ГКС (преднізолон по 0,006—0,009 г внут-рішньом'язово або внутрішньовенно; дексаметазон по 0,0008—0,0016 г внутрішньовенно), мембраностабілізатори (кетотифен по 0,0001 г 2—3 рази на добу), ан-тигістамінні препарати (супрастин по 2 мл 2 % розчину 2—3 рази на добу). Дезінтоксикації та одночасної елімінації антигену й медіаторів досягають за допомогою гемосорбції, ентеросорбції.

Загрузка...