Жива вакцина дозволила відмовитися від хворобливих ін'єкцій

Жива вакцина дозволила відмовитися від хворобливих ін'єкцій. І це було великою перевагою. Замість них хлопці отримували вакцину в ложечці чаю або сиропу. Нова вакцина обходилася в 50-100 разів дешевше, ніж інактивована: для приготування кожного мільйона доз потрібно було всього 20-30 мавп, тоді як для такої ж кількості вбитої вакцини було потрібно не менше 1500 тварин. Крім того, багато тварин використовувалося для контролю кожної серії убитої вакцини.

У 1957-1958 роках Інститут поліомієліту, керований М. Чумаковим, і Інститут вірусних препаратів, очолюваний О. Анджапарідзе, виробляли інактивовану вакцину та робили щеплення нею велике число дітей в різних районах країни. У розгорнулася в 1958-1959 роках дискусії: про впровадження живої поліомієлітної вакцини в практику багато великі вчені, особливо ті, хто безпосередньо не займався полиомиелитными вакцинами, зайняли якщо і не повністю негативну позицію, то, у всякому разі, позицію вкрай обережних і поступових дій.

Восени 1958 року Інститут поліомієліту отримав безпосередньо від Сэбина так званий «посівної запас» його вакцинних штамів. Незабаром виготовили і кілька серій живої вакцини Сэбина. Вперше її використовували для масової імунізації 10 тисяч дітей в Естонії в грудні 1958 року. 

Результати виявилися настільки досконалими, що потужний московський інститут в найкоротший термін організував випуск багатьох мільйонів доз вакцини. Вже в 1959 році було щеплено більше двох мільйонів дітей у Литовської, Естонської і Узбецької РСР, в результаті чого число захворювань на поліомієліт дуже швидко знизилася більш ніж у десять разів. Тепер навіть для скептиків успіх живої вакцини став безсумнівним.