Під алергією розуміють імунну реакцію, що супроводжується пошкодженням власних тканин. Нормальна імунна реакція на речовини антигенної і гаптенів природи носить захисний характер і полягає у видаленні чужорідних матеріалів з організму без його пошкодження.
Алергічними називають групу захворювань, в основі яких лежить ушкодження, викликане імунною реакцією на екзогенні алергени.
В основі аутоалергічних захворювань лежить ушкодження, викликане імунною реакцією на антигени власних тканин (аутоантигену). Значна поширеність алергічних захворювань зумовлена рядом причин. Серед них слід вказати, в першу чергу, на вакцинацію, змінює реактивність організму. Поза сумнівом, вплив ряду хімічних речовин у побуті (пральні порошки та інші) і на виробництві (полімерні матеріали, смоли, просочення і т. д.). Слизова оболонка рота, червона облямівка губ часто уражаються при алергічних захворюваннях місцевого та системного характеру. Легка доступність для огляду порожнини рота дозволяє виявити патологічні зміни і сприяє ранній діагностиці алергічних станів.
  У розвитку алергічної реакції виділяються три стадії: 
1) імунологічна стадія, що включає зміни, що відбуваються в імунній системі після попадання алергену. При цьому утворюються антитіла, що з'єднуються з повторно надійшли алергеном; 
2) патохімічна стадія, в процесі якої в результаті з'єднання алергену з антитілом (або сенсибілізовані лімфоцити) виділяються біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, лейкотрієни, простагландини, лімфокіни та ін);
3) патофізіологічних стадія, що включає клінічні прояви пошкодження органів і тканин організму під впливом медіаторів.
Розрізняють 4 типи імунних реакцій: 
• реагінових тип (анафілактичний, IgE - залежний) (I тип);
• цитотоксичний тип (II тип);
• пошкодження імунними комплексами (III тип);
• алергічну реакцію сповільненого типу (IV тип). 
При першому потраплянні в організм антигену утворюються реагіни, що відносяться до класу IgE і, меншою мірою, до IgG4, які фіксуються на тучних клітинах і базофілах. Це стадія сенсибілізації. Повторне введення того ж алергену супроводжується секрецією медіаторів, внаслідок з'єднання реагіни (IgE) з антигеном. В одних випадках звільнені медіатори виконують захисну функцію, в інших - розвивається алергічна реакція (при недостатній здатності організму нейтралізувати ефект медіаторів та інших факторів).
Реагіновий тип алергії супроводжується підвищенням проникності судин мікроциркуляторного русла, ексудацією і розвитком набряку, серозного запалення. Патофізіологічна стадія цього типу реакції проявляється симптомами кон'юнктивіту, риніту, кропив'янки, набряком, нападами бронхіальної астми і т. ін. 
Алергічні реакції II типу характеризуються цитолітичною дією на клітини тканин. При цьому клітини тканин організму набувають аутоалергенні властивості (в результаті дії хімічних речовин, лікарських препаратів). Утворені антитіла (IgМ та IgG) з'єднуються із антигенами клітин і викликають їх пошкодження. Воно може бути обумовлено активацією комплементу (активні фрагменти комплементу ушкоджують клітини), фагоцитозом клітин, вкритих антитілами. При іншому типі реакції виділяються медіатори, відмінні від тих, які створюються при реакціях 1 типу. Це, перш за все, активні фрагменти комплементу, лізосомальні ферменти, що виділяються фагоцитами при поглинанні опсонізованих клітин. Цитотоксичний тип реакцій лежить в основі лікарської тромбоцитопенії та лейкоцитопенії. 
Алергічні реакції III типу характеризуються пошкодженням тканин імунним комплексом, тобто комплексом антиген-антитіло. У відповідь на потрапляння антигенів різної природи, екзогенних (харчові, побутові та інші) та ендогенних, утворюються антитіла - переважно імуноглобуліни G та М. Освіта імунного комплексу спостерігається або в тканинах, або у кровотоку. Відбувається активація комплементу, лізосомальних ферментів (результат фагоцитозу імунних комплексів). Кініни, що збільшують проникність капілярів, викликають хемотаксис лейкоцитів, спазм гладкої мускулатури бронхів. Вважають, що такі медіатори, як гістамін і серотонін, мають невелике значення у реакціях Ш типу. Для її реалізації необхідні наступні умови: імунний комплекс повинен бути у розчиненому вигляді та із надлишковим вмістом антигену; повинні підтримуватися умови тривалої циркуляції комплексу; Ig, що включаються в комплекс антитіла повинні мати здатність активізувати комплемент. Третій тип реакцій лежить в основі розвитку сироваткової хвороби, деяких випадків харчової і лікарської алергії, аутоалергічних захворювань (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит та ін.). Можлива реакція у вигляді анафілактичного шоку у випадку вираженої активації комплементу. 
До алергічних реакцій IV типу (реакція сповільненого типу) відносяться всі реакції, при яких провідне значення в імунопатогенезі належить сенсибілізованим лімфоцитам, що належать до Т-популяції. Реакція розвивається через 24-48 годин після контакту з алергеном. Алергічну реакцію сповільненого типу називають і гіперчутливістю уповільненого типу або клітинно-опосередкованою алергією. При повторному введенні алергену при цій реакції відбувається з'єднання із сенсибілізованими лімфоцитами. У результаті настають зміни у даних лімфоцитах: бластна трансформація і проліферація, секреція медіаторів - лімфокінів. Під впливом лімфокінів відбуваються хемотаксис макрофагів і нейтрофілів, активація їх фагоцитарної активності. Алергічні реакції уповільненого типу забезпечують розвиток інфекційно-алергічних захворювань, відторгнення трансплантата та ін. Основними факторами, що визначають тип розвитку алергічної реакції, є властивості антигену і стан реактивності організму. 

Алергологічні критерії.
В останні роки в алергології використовується комплекс методів, що включає шкірні тести, провокаційні проби, алергологічні тести in vitro: PACT (радіоалергосорбентний тест), реакція Праустніца-Кюстнера, тест Шеллі, реакція дегрануляції опасистих клітин та ін. Основна мета використання цих методів - ідентифікація причинно-значимих алергенів.
Шкірні проби є доступним і інформативним методом алергологічного обстеження. Основна мета їхньої постановки у виявленні причинних алергенів,  до яких за даними анамнезу передбачалася наявність гіперчутливості, а також у встановленні латентної сенсибілізації до інших алергенів. При інтерпретації результатів шкірних проб варто пам'ятати про можливість розвитку хибнонегативних і псевдопозитивних реакцій. Проведення шкірних тестів вимагає крайньої обережності і не застосовується у дітей раннього віку.
Провокаційні проби використовують для підтвердження причинної значимості алергену у випадках розбіжності даних анамнезу і шкірних проб. Їх виконують у період ремісії хвороби. До них відносять кон'юктивальні, назальні, пероральні й інгаляційні тести.
PACT. Цей тест дозволяє виміряти рівень алергеноспецифічних IgE-антитіл. Перевага PACT порівняно до шкірних проб полягає у можливості здійснювати діагностику у гострому періоді алергічних захворювань. Результати PACT корелюють із результатами шкірних тестів, важкістю хвороби. Основними недоліками методу є менша у порівнянні із шкірними тестами чутливість, висока вартість і низька доступність для пацієнтів. 
У стоматології найчастіше зустрічаються алергічні реакції уповільненого типу, які виникають у зв'язку із використанням стоматологічних матеріалів. Час розвитку алергічної реакції залежить від властивостей металу, рівня сенсибілізації, а також від генетичних чинників самої людини. Часто клінічно така реакція виглядає як контактний стоматит. Слід враховувати, що при алергії, викликаній стоматологічним матеріалом, у ротовій порожнині і прилеглих ділянках повинні бути відповідні зміни слизової оболонки. Якщо цього не спостерігається, то діагноз сумнівний. Теоретично кожен матеріал, який застосовується у стоматології, може викликати алергію. Хоча наявність алергену не завжди означає, що відповідний матеріал викликає алергію. 
Стоматологічні матеріали можуть спричинити різні за патогенезом реакції у пацієнта. Ці реакції можуть мати різний характер і причини. Шкіра може реагувати у зв'язку із токсичними, алергічними і механічними причинами (роздратування гострими краями або через неправильно підібрану форму протеза). Шкірні реакції також можуть бути обумовлені психосоматичною реакцією організму. На даний час найбільш поширеним і визнаним методом встановлення алергій є шкірна проба. У більшості європейських країн вона може використовуватися тільки за наявності обгрунтованої підозри, оскільки саме дослідження може викликати сенсибілізацію організму до алергену. При цьому дослідженні речовини у різних формах (розчини солей, метали або емульсії) накладаються на шкіру і закріплюються пластирем, звідси і назва "пластирная проба". Після видалення пластиру відповідні ділянки шкіри оглядаються. Зміни на шкірі (поява папули певного розміру) вказують на алергічну реакцію сповільненого типу. Можуть бути токсичні реакції, наприклад, на кислоти. Диференціація між токсичними і алергічними реакціями не завжди проста і передбачає наявність професійних знань і досвіду. Складність виявлення речовини - алергену настільки велика, що достовірний висновок може зробити тільки лікар-алерголог.