Нейтрофільний лейкоцитоз. В основі нейтрофільного лейкоцитозу лежать різні механізми. Частіше він обумовлений збільшенням продукції і (або) виходу лейкоцитів з кісткового мозку в кров. При цьому відзначається збільшення абсолютної кількості лейкоцитів у судинному руслі (абсолютний, або істинний, нейтрофільний лейкоцитоз). При ряді станів, незважаючи на підвищення кількості нейтрофілів в 1 мкл крові, їх абсолютна вміст у судинному руслі незмінно. Такий відносний нейтрофільний лейкоцитоз обумовлений перерозподілом лейкоцитів у судинному руслі з переходом значної їхньої кількості із пристінкового (маргінального) пулу в циркулюючий пул. Винятково рідко лейкоцитоз може бути пов'язаний з уповільненням швидкості виведення лейкоцитів із судинного русла (постспленектоміческій лейкоцитоз). При ряді станів лейкоцитоз обумовлений поєднанням кількох патогенетичних механізмів.

Еозинофільний лейкоцитоз обумовлений прискоренням продукції і (або) виходу еозинофілів з кісткового мозку в кров (див. Еозинофілія). Частою причиною еозинофільного лейкоцитозу є алергічні реакції негайного типу, зокрема на лікарські препарати та вакцини.

Базофільний лейкоцитоз, обумовлений збільшенням продукції базофілів, - порівняно рідкісний гематологічний ознака. Збільшення кількості базофілів в крові може спостерігатися при мікседемі, неспецифічний виразковий коліт, алергічних реакціях, при вагітності. У цих випадках число базофілів підвищується незначно і не призводить до істотного збільшення кількості лейкоцитів. Часто зміст базофілів зростає при хронічному мієлолейкозі, що є прогностично несприятливою ознакою.

Лімфоцитарний лейкоцитоз (лімфоцитоз) зустрічається при деяких гострих (коклюш, вірусний гепатит) і хронічних інфекціях (туберкульоз, сифіліс, бруцельоз), при інфекційному мононуклеозі. Стійкий лімфоцитарний лейкоцитоз є характерною ознакою хронічного лімфолейкозу. Інфекційний лімфоцитоз протікає з вираженим збільшенням кількості лімфоцитів в крові, його механізми остаточно не з'ясовані. При лімфоцитарному лейкоцитозі підвищується абсолютна кількість лімфоцитів в крові (абсолютний лімфоцитоз), що обумовлено збільшенням надходження в кров лімфоцитів з органів лімфоцітопоеза.

Моноцитарний лейкоцитоз (моноцитоз) зустрічається рідко. Спостерігається при бактеріальних інфекціях (наприклад, при туберкульозі, бруцельозі, підгострому септичному ендокардиті), а також при захворюваннях, викликаних рикетсіями і найпростішими (при малярії, висипному тифі, лейшманіоз), при злоякісних новоутвореннях (раку яєчників, молочної залози та ін), саркоїдозі, дифузних захворюваннях сполучної тканини. Абсолютна кількість моноцитів в крові збільшений у хворих на інфекційний мононуклеоз, а також в осіб з агранулоцитозом у фазі почалося одужання; стабільне підвищення вмісту в крові моноцитів характерно для хронічних мієломоноцитарний і моноцитарного лейкозів. Прогностичне значення має підвищення кількості моноцитів при агранулоцитозі (вказує на початок регенерації кровотворення) і при міеломонобластний гострому лейкозі (свідчить про рефрактерності до лікування).