|
Перша інформація про синдром набутого імунодефіциту з'явилася в 1981 р Кількість серопозитивних людей, інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), швидко збільшується у всьому світі. ВІЛ це ретровірус, що передається статевим шляхом, перинатально, через кров і продукти крові. Інфекція вражає переважно Т-хелпери лімфоцитів, що призводить до імуносупресії і розвитку клінічних симптомів СНІДу. Поява симптоматичної імуносупресії займає різний час у різних людей. Спостерігаються вторинні інфекції, пухлини та неврологічні прояви.
Проблеми
1. Хворі. Серопозитивним хворим та хворим на СНІД потрібні операції і анестезія при видаленні пухлини, при діагностичної біопсії і дренуванні вогнища інфекції. Крім того, цим хворим може знадобитися операція, не пов'язана з основним захворюванням, або втручання з приводу травми. При передопераційному обстеженні необхідно враховувати можливі респіраторні, неврологічні, гастроінтестинальні та гематологічні ускладнення, а також наявність вторинної інфекції. Лікарська терапія може мати серйозні побічні ефекти. Для запобігання вторинної інфекції необхідно суворе дотримання заходів асептики в операційній. Ризик сепсису при инвазивном моніторингу слід співвіднести з потенційною доцільністю подібного контролю. Психологічний підхід до -ВІЧ-ін-фіцірованним хворим повинен поширюватися як на операційний блок, так і на всі підрозділи лікарні.
2. Персонал. Хоча вірус виявляється в багатьох рідинах організму, тільки кров, сперма, вагінальні секрети і грудне молоко становлять небезпеку безпеки відносно передачі інфекції. Передопераційне тестування всіх хворих з метою виявлення ВІЛ-інфекції в даний час визнано неетичним і економічно невиправданим. Рекомендується дотримання універсальної обережності, яка передбачає, що будь-який хворий може опинитись інфікованим. Вона ідентична обережності при інших інфекціях, що передаються через кров (наприклад, при вірусі гепатиту В). Суворі заходи обережності, дотримувані в разі можливої передачі вірусу гепатиту В, швидше за все будуть настільки ж ефективними і відносно менш контагіозного ВІЛ. Ці заходи включають в себе використання рукавичок (у разі можливого контакту з інфікованими рідинами організму), масок і захисних окулярів (якщо інфіковані рідини можуть випаровуватися), а також фартухів (коли є ризик розбризкування). У разі контакту з рідиною організму хворого уражена поверхня повинна бути негайно вимита. Відкриті та ексудативні рани повинні бути закриті; слід уникати контакту з потенційно інфікованими рідинами. Необхідно звести до мінімуму ризик травм, що наносяться голками. Голки не можна використовувати повторно. Після одноразового використання вони повинні негайно викидатися в спеціальний контейнер. Ризик зараження при випадковому уколі голкою становить приблизно 0, 5%. Деякі центри пропонують профілактичне застосування азатіоприну у разі травми голкою, інфікованої хворим або носієм. Відділення, де може знадобитися серцево-легенева реанімація, повинні мати відповідне обладнання, що дозволяє обійтися без використання методики "рот в рот" або "рот в ніс".
3. Захист неінфікованих хворих. Для попередження передачі ВІЛ цілком достатньо рутинного застосування методів дезінфекції й стерилізації (див. "Стерилізація обладнання"). У лікуванні інфікованих хворих все більше використовуються одноразові інструменти і матеріали. Кров і будь-які продукти донорської крові досліджуються на наявність антитіл до ВІЛ, проте це не усуває ризику зараження через існування своєрідного "вікна" між інфікуванням і Сероположительность реакцією, а також зважаючи можливих помилок в документації. Ризик становить приблизно 1:60 000 переливань крові. Слід ретельно зважувати ризик і доцільність будь гемотрансфузії.
Ізоляція серопозитивних хворих не є необхідною, за винятком випадків кровотечі, імуносупресії або розвитку контагіозною вторинної інфекції.
|
Застосування ергокальциферола
