Тверді пов’язки

Нерухомі пов’язки застосовують також після операції на кістках і суглобах кінцівок, при масивних пошкодженнях м’яких тканин. До твердих пов’язок належать стандартні шини і стандартний фіксуючий матеріал, екстензійні прилади, протези, ортопедичні апарати.

Правила накладання твердих пов’язок такі ж, як і для бинтових пов’язок, але їх слід старанніше виконувати, тому що накладаються тверді пов’язки терміном до 1,5–2 міс, а помилка може завдати непоправної шкоди хворому. Слід уважно стежити за станом кінцівок, бо через нерівномірний тиск пов’язки може виникнути некроз, особливо над кістковими виступами.

Ними переважно користуються для іммобілізації кінцівок.

Лікувальні шини застосовують у стаціонарах для лікування переломів кісток кінцівок. Шини мають бути досить міцними і легко керованими, забезпечувати надійну іммобілізацію. Виробляються з картону, дерев’яних дощечок (шини Дітерихса), пластмаси, поліетилену (шини надувні) або металу (шини Крамера, Есмарха) для лікування переломів методом витягування.

Основні вимоги є такими:

1. Шини мають бути міцними, портативними і простими.

2. Вони повинні іммобілізувати два–три найближчих суглоби.

3. Фіксуюча шина не повинна стискувати судини і нерви.

При закритих пошкодженнях шини накладають поверх одягу. При відкритих — спочатку слід накласти стерильну пов’язку на рану. Шина має бути накладена міцно і запобігати зміщенню уламків, інакше крупні судини і нерви можуть пошкоджуватись уламками кістки.

Транспортні шини розподіляються на фіксуючі й дистракційні.

Фіксуючі шини забезпечують нерухомість ділянок тіла — це стандартні драбинчасті шини Крамера і сітчасті шини Есмарха. Зручними є синтетичні пластикові шини, пневматичні надувні шини. За відсутності спеціальних засобів користуються підручними засобами або імпровізованими шинами.

При переломі ключиці застосовують ватно-марлеві кільця.

При ушкодженні хребта і кісток таза — довгі дошки і щит, при ушкодженні стегна і кульшового суглоба — шини Дітерихса.

Екстензорні шини мають безпосереднє відношення до травматології і докладно розглядаються в розділі «Переломи». Вони створюють нерухомість і водночас забезпечують витягування (лікувальні металеві шини й апарати).

Протези й ортопедичні апарати виготовляють на ортопедичних заводах для довготривалої іммобілізації кінцівок (ортопедичне взуття або апарати виготовляють з металу, пластмаси і шкіри).

До групи пов’язок, що твердіють, належать гіпсові, цинк-желатинові та крохмальні, а також клейові, з рідкого скла і пов’язки з целюлоїдних і полімерних матеріалів.

Гіпсові пов’язки готують з сульфату кальцію, що втирається в бинти з гігроскопічної  марлі. Нині  медична промисловість постачає готові бинти до медичних закладів, тому у гіпсового техніка травматологічного відділення вивільняється час, необхідний для визначення якості гіпсу і підготовки гіпсових бинтів.

Якість гіпсу визначають так: у лотку змішують невелику кількість гіпсового порошку з теплою водою у співвідношенні 2:1. З гіпсовоі кашки згортають кульку, яка через 5–10 хв повинна затвердіти і залишитися цілою при вільному падінні на підлогу. Якщо кулька розбивається, гіпс до вживання не придатний. Гаряча вода прискорює процес затвердіння гіпсу.

У травматологічних відділеннях є спеціальні гіпсові кімнати для накладання і зняття гіпсових пов’язок. Вони обладнані спеціальним інвентарем та інструментарієм. Гіпсові бинти, або лонгети, замочують у тазу з теплою водою і чекають закінчення виділення бульбашок повітря. Кожен гіпсовий бинт беруть з обох кінців двома руками і виймають, воду відтискують, стискуючи бинт з боків. Відтиснутий бинт циркулярно намотують на кінцівку. Перед накладанням пов’язки шкіру змащують вазеліном або на неї надягають бавовняну панчоху, залишаючи пальці відкритими. Кінцівкам надають середнього фізіологічного положення. Для іммобілізації кінцівки при переломі накладається безпідкладкова гіпсова пов’язка, в інших випадках ділянки кінцівки, що виступають, прикривають ватно-марлевими підкладками (підкладкова пов’язка). Достатню міцність забезпечує 5–6-шарова пов’язка. Після накладання пов’язки протягом двох діб слідкують за станом кінцівки. При похолодінні кінцівки, появі болю гіпсову пов’язку розрізають ножицями або спеціальною пилкою. На кожну гіпсову пов’язку наносять маркірування хімічним олівцем. Воно містить схематичне зображення перелому або осередку запалення, дату накладання і дату зняття пов’язки.

Гіпс висихає протягом 24 год. Підсушують пов’язку пересувним електронагрівачем.

1. Циркулярна щільна — для іммобілізації кінцівок і тулуба при переломах кістки.

2. Тутор (гільза) — на один суглоб або окремий сегмент кінцівки, що забезпечує спокій та іммобілізацію при забиттях, переломах, запальних процесах.

3. Лонгетну пов’язку накладають на кінцівку при забиттях, переломах, запальних процесах. Вона може бути тильною (задньою), долонною (передньою) і П-подібною. 

4. Лонгетно-циркулярна пов’язка — це лонгета, яка фіксується циркулярними гіпсовими бинтами при переломах кісток.

5. Вікончаста і мостоподібна пов’язки використовуються для лікування ран при іммобілізації кінцівок. Для надійності фіксації кінцівок у положенні затвердіння застосовують гіпсові пов’язки з розпіркою.

6. Шарнірно-гіпсова пов’язка застосовується для розробки рухів у суглобі.

7. Гіпсові корсети, коміри, пов’язки-ліжечка застосовуються для лікування ортопедичних захворювань, хронічних запальних захворювань кісток, під час окремого періоду після переломів хребців тощо. 

Гіпсова пов’язка — це оптимальний вид пов’язок, що твердіють. Цинк-желатинова пов’язка застосовується при лікуванні варикозних язв нижніх кінцівок, які тривало не загоюються, гнійних ран, наслідків перелому.

Цинк-желатинову масу Унна розчиняють на водяній бані й змочують нею тури бинтів, накладених на шкіру відповідного сегмента кінцівок. При накладанні екстензійної пов’язки здійснюють циркулярні тури бинта (перший шар), ретельно промащують їх пастою, приклеюючи поздовжні марлеві смуги (другий шар) для екстензійної тяги, і фіксують його коловими турами (третій шар), старанно насичуючи пов’язку пастою. Цинк-желатинова пов’язка готується за таким рецептом: окис цинку 100 г, желатин — 200 г, вода — 300 мл, гліцерин — 400 мл.

Крохмальну пов’язку готують із бинтів крохмальної марлі. Техніка накладання аналогічна до накладання гіпсової пов’язки. Така пов’язка менш міцна, але простіша щодо виконання.

Пов’язки клейові з рідкого скла (кремнистого натрію), целулоїду, декстрину здебільшого є знімними (корсети, лонгети, тутори).

Пов’язки з полімерних матеріалів (пластубол, буметол тощо) накладають шляхом аерозольного напилення цих речовин на ранові поверхні, опіки або післяопераційні рани. Протягом кількох секунд після розпилення аерозолю утворюється прозора захисна плівка, яка забезпечує не лише функцію пов’язки, а й візуальний нагляд за раною. При уведенні до складу аерозолю лікарських препаратів додатково одержують пря-

мий лікувальний ефект.

Пов’язка з сиру і 1/8 частиною за вагою нашатирного спирту або 10%-го їдкого калі може бути застосована в сільській місцевості за відсутності інших твердіючих засобів. 

Пов’язку з целулоїду роблять таким чином: розчиняють целулоїд в ацетоні і клеєм, що утворився, змащують марлевий бинт.

Можливі ускладнення внаслідок неправильного накладання пов’язки, що твердіє: набряки, зниження м’язової сили і рухливості, порушення кровообігу.

Студент має знати й уміти накладати такі пов’язки: «чепець», «шапочка Гіппократа», пов’язка на потилицю, на два ока, пов’язка Дезо, «вуздечка», пов’язка Вельпо, пращоподібна пов’язка, пов’язка на молочну залозу, оклюзивна пов’язка при проникному ураженні грудної клітки, колосоподібна пов’язка на плечовий суглоб, «черепахоподібна» пов’язка на ліктьовий суглоб і «рицарська рукавичка».