Знеболення в хірургії.

Свідчення, що дійшли до нас, доводять, що спроби боротьби з болем (знеболювання) робилися й у далеку давнину. Так, ще у ІV–ІІІ тисячоліттях до н. е. в Єгипті, а згодом у Греції і Римі, Китаї й Індії для знеболювання застосовували настої мандрагори, беладони тощо. У епоху Відродження і пізніше у міру пізнання механізму розвитку захворювань частіше почали користуватися оперативними методами лікування. Проте чим більше хірурги вдавалися до розсічення тканин, тим більше виникало ускладнень, і часто операції призводили до смерті хворого. Тепер ми знаємо, що в основі цих смертей полягає больовий шок. У операційних за тих часів стояв крик хворих, в одній із лондонських лікарень зберігся дзвін, звуками якого намагалися заглушити крики під час операції. Лев Миколайович Толстой у своєму романі «Війна і мир» так описує операцію того часу:

«В палатке было три стола. Два были заняты, на третий положили князя Андрея. <...> На ближнем столе сидел татарин, вероятно казак — по мундиру, брошенному подле. Четверо солдат держали его. Доктор в очках что-то резал в его коричневой, мускулистой спине. <...> На другом столе, около которого толпилось много народа, на спине лежал большой, полный человек с закинутой назад головой. <...> Несколько человек фельдшеров навалились на грудь этому человеку и держали его. Белая большая полная нога быстро и часто, не переставая, дергалась лихорадочными трепетаниями. Человек этот судорожно рыдал и захлебывался ... <...>

<...> ... доктор в очках, обтирая руки, подошел к князю Андрею ... низко нагнулся над раной, ощупал ее и тяжело вздохнул. Потом он сделал знак кому-то. И мучительная боль внутри живота заставила князя Андрея потерять сознание. Когда он очнулся, разбитые кости бедра были вынуты, клоки мяса отрезаны и рана перевязана. Ему прыскали в лицо водою».*

Спроби боротися з болем робили Авіценна, Ларрей, Амбруаз Паре. Іноді це були жорстокі методи: кровопускання, перетиснення сонних артерій, охолодження місця операції. У рукописних лікувальниках і травниках ХV–ХVІ ст. у Київській Русі також пропонувалося користуватися опієм, коноплею та відварами інших трав для зняття болю.

Склалася парадоксальна ситуація — знаючи, що хворий може одужати після оперативного лікування, хірурги почали боятися проводити операції через високу смертність.

Разом із тим розвиток анатомії, біохімії, хімії, мед біології примушував застосовувати хірургічні методи лікування. Хірурги пристосовувались до ситуації за рахунок техніки.

У XIX ст. з’являється операційне знеболювання. Використовуючи спостереження Кордуса про роль ефіру, лікарі робили спроби застосувати його для наркозу.

1844 р. Уеллс застосував під час операції закис азоту, який до цього був досліджений Колтоном для демонстрації сонної дії. Проте після першої операції були невдачі, Уеллса було висміяно, а його спроби відкинуто. Невизнаний Уеллс наклав на себе руки. Справжньою датою народження анестезіології — науки про боротьбу з болем — вважають 16 жовтня 1846 р. У цей день Уоррен видалив пухлину підщелепної ділянки під ефірним наркозом у Бостонській лікарні. І покотилася лавина відкриттів речовин, що мають анестетичну дію. Їх почали застосовувати у клініці. 1847 р. Сімпсон запропонував застосовувати хлороформ, 1879 р. Анреп — кокаїн, 1902 р. Кравков — гедонал, 1899 р. Бір запропонував уводити анестетик у спинномозковий канал. 1905 р. Ейнхорн запропонував користуватися новокаїном, 1942 р. Гриффіт — міорелаксантами.

Звичайно, кожен анестетик мав свої позитивні і негативні якості. Дуже токсичним виявився кокаїн, багато ускладнень виникало при хлороформному наркозі. Клініцисти вивчали кожну речовину, перебіг хвороби, з часом чітко було визначено, що знеболюванням мають займатися спеціальні лікарі. В Англії 1937 р. Макінтош створює школу підготовки нових спеціалістів — анестезіологів.

Залежно від анестетика, шляхів його уведення, глибини зняття больової чутливості сучасна анестезіологія розрізняє загальну і місцеву анестезію.