Зниженням температури тіла в цілому чи на локальній ділянці користувалися з давніх-давен. Ж. Д. Ларрей і М. І. Пирогов відзначали зниження больової чутливості при гіпотермії. В. Бігелоу широко запровадив цей метод у клініку. Спочатку почали застосовувати локальну, а згодом і загальну гіпотермію.

Охолодження хворого починається після уведення його в глибокий наркоз із застосуванням нейролептиків і м’язових релаксантів. Хворого занурюють у холодну ванну або обкладають міхурами з льодом. Останніми роками використовують спеціальні гідрокостюми або пропускають через шлунок хворого охолоджену рідину. При операціях на серцево-судинній системі широко застосовують охолодження крові у системі (так звана екстракорпоральна гіпотермія). Як правило, температура тіла хворого знижується до 30–33°С (поверхнева гіпотермія) чи 20–25 °С (глибока гіпотермія).

Оперативне лікування закінчується виведенням хворого з гіпотермії за допомогою активного зігрівання (грілка, матрас) чи масивного теплового укутування.

Такий метод припустимий лише за наявності доброго оснащення і забезпечення індивідуального догляду за хворим.