Медичні терміни: А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Статистика




На порталі: 6
З них гостей: 6
І користувачів: 0
Ешерихіоз

Ешерихіоз

Ешерихіози (лат. escherichiosis\ син.: колі-інфєкція) — гостре інфекційне захворювання з фекальио-оральним механізмом передачі, спричинюване патогенними (діареєгенними) штамами кишкової палички, яке характеризується симптомами загальної інтоксикації організму, дисфункцією кишок і волно-єлект-ролітними розладами.
ВСТУП. Кишкову паличку в 1886 р. відкрив австрійський учений Т. Ешсріх, на честь якого вона й була названа Escherichia coli. Хоча Ті патогенні штами можуть спричинювати ураження різних органів і систем, у віденні інфекціоністів залишаються ті хвороби, шо супроводжуються гострою діареєю і належать до кишкових інфекцій. Ешерихіози поширені в усьому світі. Рівень захворюваності становить десятки випадків на 100 тис. населення. Протягом останніх 10 років захворюваність на ешерихіози має незначну тенденцію до зниження. Але у 2011 р. В Європі був зафіксований спалах захворювання, спричинений ентерогеморагічними кишковими паличками. Згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 року 16 країн Європи та Північної Америки повідомили про 4075 випадків захворювання, у тому числі 50 із них мати летальний наслідок. Основною причиною смерті був гемолітико-уремічний синдром (ГУС). У період спалахів Е. coli ВООЗ вживав таких заходів:
1, Підтримання координації обміну інформації та співробітництва за допомогою Міжнародних медико-санітарних правил (2005) і в рамках міжнародної мережі органів з безпеки харчових продуктів (ШДОСАН) в усьому світі.
2. Співробітництво з національними органами охорони здоров'я і міжнародними партнерами, шо забезпечують технічну допомогу й надають останню інформацію про спалахи хвороби.
ЕТІОЛОГІЯ. Збудник належить до роду Escherichia, родини Enterobacteriacae. Це невелика грампегативна бактерія у формі палички, має джгутики, добре росте на звичайних поживних середовищах, активно ферментує вуглеводи. Е. coli мас соматичний О-антигеп (термостабільний), поверхневий капсульний К-антиген і джгутиковий Н-антиген (термолабільний). Антигенні відмінності покладено в основу диференціації роду ешерихій. На сьогодні виділено близько і 80 різновидів Е. сой за О-анти геном, із них 80 — патогенні для людини. Різняться ешерихії також за Н- і К-антигеном. Залежно від наявності тих чи інших патогенних властивостей кишкові палички поділяють на:
• ентеропатогенні (ЕПКП) — збудники коліентеритів переважно у дітей першого року життя;
• ентероінвазивні (ЕІКП) — спричинюють шигелоподібні захворювання у дітей і дорослих;
• ентсротоксигенні (ЕТКГІ) — зумовлюють холероподібні захворювання у дітей і дорослих, так як продукують екзотоксин, подібний до холерогену;
• ентерогеморагічні (ЕГКП) — продукують цитотоксин і є збудником захворювань, подібних до шигельозу серогрупи 1 (Шига-подібний токсин);
• ентероагрегатттвні (ЕАКП) — спричинюють захворювання в осіб з ослабленою резистентністю.
Е. сой стійкі у навколишньому середовищі: у молоці зберігаються до 34 днів, у дитячих харчових сумішах — до 92 днів, на предметах побуту — до 3—5 міс. Гинуть за температури 60 °С через 10 хв, під час кип'ятіння — миттєво, чутливі до дії звичайних дезінфектантів.
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ. Основним джерелом інфекції є хворі на ешерихіоз (особливо зі стертою формою захворювання), менше значення мають бактеріоносії.
Механізм передачі — фекально-оральний. Сприйнятливість до ешерихіозів значно вища в дитячому віці. Від етіології залежить провідний шлях інфікування. Для ешерихіозів, зумовлених ЕПКП, провідним є контактно-побутовий шлях передачі; ці збудники спричиняють захворювання лише у дітей віком до 2 рєжів. Провідним шляхом передачі інфекції, спричиненої ЕІКП, є харчовий, а факторами передачі слугують різні продукти, інфіковані в процесі їх приготування, зберігання і реалізації, сезонний пік захворюваності припадає на літньо-осінні місяці. ЕТКП часто є збудником гострих кишкових інфекцій у регіонах із поганими санітари о-гігієнічними умовами; найвищу захворюваність спостерігають серед дітей віком до 2 років. ЕТКП також є причиною ''діареї мандрівників" у 60—70 % осіб, які відвідують країни, що розвиваються; спричинює як групові, так і спорадичні захворювання. Сезонність літньо-осіння, домінує водний шлях передачі.
Період заразності джерела залежить від властивостей збудника: при еше-рихіозі, спричиненому ЕТКП і ЕГКП, хворий заразний у перші дні хвороби, у випадках ЕПКП і ЕІКП — до 3 тиж.
Імунітет після перенесеного захворювання типоспецифічний, нестійкий.
ПАТОГЕНЕЗ. Патогенетичні зміни залежать від виду збудника. ЕТКП не здатні до інвазії. Після проникнення бактерій у тонку кишку відбувається їх адгезія до епітеліальних клітин. Вони колонізують ворсинки тонкої кишки, не спричинюючи значних ушкоджень. Подієтьший розвиток патологічного процесу пов'язаний із продукцією ешерихіями ентеротоксииу. Установлено, шо розвиток діареї, як і при холері, зумовлений активацією біохімічних процесів в ентероцитах.
Вважають, що ЕПКП і ЕАКП колонізують тонку кштіку, тоді як ЕІКП і ЕГКП — переважно товсту кишку.
ЕПКП спричинюють ушкодження мембран епітеліальних клітин із подальшим утворенням мікроерозій і помірно вираженим запальним процесом. Через блокування бактеріями зони мембранного травлення і різкого зменшення кількості мікроворсинок із локалізованими на них травними ферментами розвиваються мальдигестія, мальабсорбція і зумовлена ними осмотична гінофермента-тивна діарея. Отже, у клінічній картині тяжких форм ЕПКП-ешерихіозу можна спостерігати не лише симптоми дегідратації і демінералізації, а й ознаки розладів травлення (зокрема, білкової недостатності). Патоморфологічні зміни свідчать про катаральний ентерит.
Основні патогенетичні ланки при ЕІКП-ешерихіозі аналогічні таким при ши-гельозі. Важливе значення мають інвазія бактерій в епітеліальні клітини кишок і продукція токсинів. Зміни в кишках призводять до катарального або катарально-ерозивного ентероколіту.
Токсигенність ЕГКП зумовлена виділенням двох типів шигоподібних токсинів. Під їх впливом руйнуються клітини ендотелію судин, переважно в проксимальних відділах товстої кишки, розвивається тяжкий місцевий (у кишці) або поширений ДВЗ-синдром, а також мікроангіопатична гемолітична анемія, поєднана з ГНН, — гемолітико-уремічний синдром.
Часто внаслідок токсикозу, а також порушення обміну речовин і процесів усмоктування розвиваються дистрофічні зміни внутрішніх органів.
КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ. Згідно з МКХ-10 ешерихіози належать до
А04 Інші бактерійні кишкові інфекції, де вирізняють:
А04.0 Ентеропатогенна інфекція, спричинена Escherichia coli А04.1 Ентеротокситенна інфекція, спричинена Escherichia coli А04.2 Ентероінвазивиа інфекція, спричинена Escherichia coli А04.3 Ентерогсморагічна інфекція, спричинена Escherichia coli А04.4 Інші кишкові інфекції, зумовлені Escherichia coli Z22.3 Бактеріоносійство (субклінічна форма)
Деякі автори розрізняють окремі клінічні форми — ентеритну, ентероколітну, гастроентеритну, гастроентероколітну, колітну, однак загальносвітової класифікації не існує. Також для деяких варіантів ешерихіозу характерна дегідратація, яку згідно з рекомендаціями ВООЗ поділяють па початкову, помірну й тяжку (див. "Холера").
Клінічна картина залежить від виду збудника. Інкубаційний період при різних формах триває від кількох годин до 1—3 днів.
Ентероінеазивна інфекція, спричинена ЕТКП. Характерний гострий початок, підвищення температури тіла до 37,5—38 °С, нездужання, головний біль, перси-мистий біль унизу живота. Пронос з'являється рано, частота водянистих із домішкою слизу і крові випорожнень — до 3—5 разів на добу і більше. Блювання буває рідко. Тенезми не характерні. Шкіра бліда. Язик вкритий білим нальотом, вологий. Живіт здутий, м'який. Під час пальпації визначають ущільнення товстої кишки, гурчання. Сигмоподібна ободова кишка спазмована, болюча під час пальпації, особливо у дистальному сегменті. Нормалізація випорожнень відбувається протягом 2—3 днів. Перебіг хвороби здебільшого легкий.
Ешперотоксигенна інфекція, спричинена ЕТКП. Інкубаційний період триває 1 — З дні. Захворювання починається гостро з болю у надчеревній ділянці і нудоти, до яких приєднуються багаторазове блювання і пронос. Випорожнення рясні, водянисті, без патологічних домішок, частота — 5—10 разів на добу. Гарячка не характерна. Швидко розвиваються ознаки дегідратації. Тривалість хвороби — 3—4 дні.

Ентерогеморагічна інфекція, спричинена ЕГКП. Інкубаційний період триває 3—5 днів. Характерний гострий початок з нудоти, повторного блювання. Також хворих турбують інтенсивний біль у животі, пронос. Випорожнення спочатку водянисті, рясні, згодом кількість їх зменшується, з'являється домішка крові. Температура тіла не підвищується. Можуть розвинутися ГНН і гемолітична анемія.
У дітей раннього віку ентеропатогенна інфекція, спричинена ЕПКП, часто має поступовий перебіг із подальшим прогресуванням. Захворювання починається з проносу і блювання. Випорожнення рясні і водянисті, з помірною домішкою слизу. Знижується апетит. Температура тіла підвищується до 38—39 СС. У разі тяжкого перебігу швидко розвивається виражена дегідратація. Діти неспокійні, живіт значно здутий, апетит відсутній. Блювання стає багаторазовим, з'являються симптоми зневоднювання. Знижується тургор шкіри, складки шкіри не розгладжуються; язик, слизові оболонки сухі. Шкіра бліда, з ціанотичним відтінком. АТ згагжений, тахікардія. Тони серця глухі. Розвивається ДШ. Випорожнення до 20 разів на добу, водянисті, часто пінисті, з домішками білястих грудочок і слизу.
УСКЛАДНЕННЯ. ІТШ, дегідратаційний або змішаний шок, ДВЗ-синдром, ге-молітико-уремічний синдром, пневмонія, сепсис та ін. Прогноз сприятливий. Тільки у новонароджених у разі приєднання вторинної інфекції може настати легальний кінець.
ДІАГНОСТИКА. Клінічні прояви малохарактєрні. тому провідну роль відіграє специфічна діагностика.
У клінічному аналізі крові зазвичай помірний лейкоцитоз із нейтрофільозом, незначний відносний мопоцитоз, збільшення ШОЕ, хоча при нетяжкому перебіїу змін може не бути. У разі приєднання гемолітико-уремічного синдрому характерними ознаками є зменшення кількості еритроцитів, збільшення кількості ретику-лоцитів, поява непрямої та запільної гіпербілірубінемії, підвищення рівня сечовини і креатиніну.
Специфічна діагностика. Для підтвердження діагнозу використовують бактеріологічний метод. Збудника виділяють у блювотних масах, випорожненнях, промивних водах шлунка, продуктах харчування, за підозри на генералізацію досліджують кров і спинномозкову рідину. Культивування здійснюють на звичайних для виділення кишкових бактерій середовищах Плоскірєва, Ендо, Лєвіна. Бактеріологічне дослідження випорожнень хворого підтверджує діагноз з урахуванням таких критеріїв:
• виділення ешерихій певних сероварів, шо належать до ЕПКП, ЕІКП, ЕТКП, ЕГКП або ЕАКП, у монокультурі або у поєднанні з нспатогенними сероварами ешерихій;
• масивне виділення ЕТКП (106Д випорожнень і більше) і значне її переважання над представниками іншої умовно-патогенної флори.
Використовують серологічні реакції РА із автоштамом, РИГА у динаміці з виявленням наростання титру антитіл у 4 рази і більше.
ЛІКУВАННЯ. Хворих із тяжким перебігом потрібно госпіталізувати.
Режим ліжковий або пататний залежно від тяжкості стану в гострий період. Промивання травного канату в разі початку захворювання з блювання та нудоти, уведення ентеросорбентів. Стіл № 4—46 (гострий період), № 2 за Певзнером — у період ранньої реконвалесценції.

Етіотропна терапія показана за наявності іивазивних колітичних уражень з гарячкою і домішкою крові у випорожненнях; у разі тривалого (понад 10 днів), бактеріовиділення у період реконвалесценції. Тривалість курсу етіотропної терапії визначається клінічним станом хворого, швидкістю нормалізації температури тіла, зменшення кишкових розладів (частота дефекацій, зникненням домішки крові). Призначають офлоксацин по 0,2 г 2 рази па добу або ципрофлоксацин по 0,25 г 2 рази на добу; ко-тримоксазол по 2 таблетки 2 рази на добу. При загрозі генералізації можливе застосування препаратів парентерально.
При інших варіантах перебігу ешерихіозів антибактерійні препарати не показані.
Патогенетична терапія. Призначаються ОРС, при тяжкій дегідратації — вводять препарати внутрішньовенно "Хлосоль", "Трисоль", "Апесоль", "Лактасоль", розчин Рінгсра лактатний або розчин Хартмана.
ПРОФІЛАКТИКА. Своєчасне виявлення та ізоляція хворих. Бактеріологічне обстеження осіб із дисфункцією кишок і контактних, а також вагітних, породіть і новонароджених у пологових будинках, дітей при оформленні їх у дитячі заклади, госпіталізації з приводу будь-яких захворювань. Дотримання санітарно-гігіснічного режиму, особливо під час подорожі. Специфічну профілактику не розроблено.

Категорія: Інфекційні хвороби | Переглядів: 5482 | Рейтинг: 0.0/0
Поділіться статтею з іншими:

Акушерство Алергологія Анатомія людини Андрологія
Анестезіологія Біоетика, біобезпека Біологія Валеологія
Венерологія Відпочинок Вірусологія Гастроентерологія
Гематологія Гігієна Гомеопатія Дерматологія
Дієтологія Ендокринологія Епідеміологія Імунологія
Інфекційні хвороби Кардіологія Косметологія Мамологія
МНС Наркологія Невідкладна допомога Неврологія
Нетрадиційна медицина Нефрологія Онкологія Ортопедія
Отоларингологія Офтальмологія Педіатрія Перша допомога
Проктологія Пульмонологія Психіатрія Психологія
Радіологія Сексологія Стоматологія Терапія
Токсикологія Травматологія Шкідливі звички Урологія
Фармакологія Фізіологія Фізична культура Флебологія
Фтизіатрія Хірургія
Корисні лінки: Медичні книги | Медичні обстеження | Анатомія людини