Закриті ушкодження м’яких тканин

Закриті ушкодження м’яких тканин поділяються на удари, розтяги і розриви, струси і здавлення. Спостерігаються закриті ушкодження м’яких тканин, органів, розташованих у порожнинах.

Удар — ушкодження тканини і органів без порушення цілості шкіри внаслідок швидкої і короткочасної дії травмуючого фактора на ту чи іншу ділянку людського тіла.

Механізм травми може бути різним, наприклад, падіння на якийсь предмет чи удар.

Тяжкість ушкодження визначається двома чинниками:

1. Характер травмуючого агента, його тяжкість, консистенція, швидкість дії.

2. Вид тканин, що зазнали ушкодження (шкіра, м’язи, жир, кістки), їх фізичний стан.

Клінічна картина характеризується появою болів, припухлості, порушенням функції забитого органа чи ділянки. При дії великої сили за дотичною може спостерігатися відшарування шкіри, при забитті крупних нервів може розвинутися шок чи параліч ділянки, іннервованої забитим нервом, при забитті суглоба — порушення його функції, грудної клітини і легені — підшкірна емфізема.

Лікування. Завданням лікування у перший період після забиття є спинення крововиливу в тканини. Забитому органу треба забезпечити спокій, надати підвищеного положення, прикласти холод, накласти давлячу пов’язку. На 2–3-й день, коли забиті судини затромбувалися, для розсмоктування крововиливу застосовуються тепло, фізіотерапевтичні процедури. За наявності гематоми — відсмоктування й уведення антибіотиків.

Розтягом називається ушкодження м’яких тканин, що спричиняється силою, яка діє у вигляді тяги і не порушує анатомічної цілості тканини. Проте якщо при такому механізмі травми діюча сила перебільшує опір тканини, то відбувається розрив зв’язок, фасцій, м’язів, сухожилків, нервів тощо. Клінічно розрив зв’язок супроводжується появою сильних болів, пору шенням рухів, крововиливом у м’які тканини, припухлістю суглобів. У результаті крововиливу при пальпації може визначитися флюктуація.

Лікування полягає у забезпеченні  спокою, накладанні давлячої пов’язки, тривалій іммобілізації суглоба. Після розсмоктування крововиливу від 3-го тиж переходять до обережних активних рухів, масажу, лікувальної фізкультури, при уповільненому розсмоктуванні вдаються до проколювання і уводять антибіотики.

Розриви — повні і неповні — трапляються рідко, здебільшого внаслідок сильного і швидкого скорочення м’язів, при піднятті ваги.

Клінічно вони виявляються сильними болями, крововиливом, набряком, обмеженням рухливості.

Лікування. При неповному розриві — іммобілізація, спокій, холод, потім тепло, фізіопроцедури. При повному розриві — операція з наступною іммобілізацією на 2–3 тиж.

Струс призводить до значних порушень функцій тканини і органів.

Тривала і сильна вібрація верхніх кінцівок спочатку спричиняє порушення їх функцій, а потім призводить до морфологічних змін у м’язах, нервах, кістках, які виявляються розвитком склеротичних процесів, обмеженням працездатності (вібраційна хвороба).

Здавлювання спостерігається при ушкодженні життєво важливих органів (серце, мозок, легені).

Травматичний токсикоз — це особливий вид ушкоджень, що є своєрідним синдромом, який спостерігається при тривалому здавленні обсяжних ділянок м’яких тканин, здебільшого кінцівок, з наступними загальними й місцевими явищами. Це відбувається при обвалах, землетрусах, бомбардуваннях, залізничних катастрофах. Синдром виявляється після видалення здавлючої ваги. Детальний опис цього синдрому зроблено А. Я. Пителем (1941), М. М. Єланським (1950).

Кінцівка, що звільняється від здавлення, бліда, з синюшними плямами. Пульс на ній не промацується, чутливість втрачена, рух не можливий. Через 3–5 год розвивається картина тяжкого шоку з порушенням функцій ЦНС — збудження, страх, неспокій, а потім апатія, сонливість, розлад гемодинаміки. Виникає плазморея і токсичне ушкодження печінки і нирок.

У тяжких випадках настають дегенеративні зміни у нирках і печінці — олігурія, гематурія, білок, циліндри у сечі, анурія, уремія, набряк мозку, легень. Кінцівка на 3-тю — 5-ту добу різко набрякає, стає щільною, розвиваються паралічі. Після смерті при розтині виявляються тяжкі дегенеративні зміни у нирках, дегенерація й жирові переродження печінки, набряк мозку, легенів та ін.

1. Ураження ЦНС (явища шоку, набряк мозку тощо).

2. Всмоктування з розміжчених тканин токсинів, сечової і фосфорної кислот, калію, міоглобіну.

3. Порушення функцій печінково-ниркового бар’єра.

4. Порушення гемодинаміки (дуже підвищується проникність стінок судин із виходом плазми у міжтканинні простори), трофічні розлади.

5. Ішемічний некроз м’язів.

Лікування. Основні завдання щодо ліквідації травматично-

го токсикозу є такими:

1. Зменшення некрозу м’язів.

2. Зменшення інтоксикації.

Розв’язують ці завдання за допомогою таких заходів:

1. Ушкоджену кінцівку охолоджують льодом, щоб зменшити травматичний набряк, і розрізають шкіру і фасції для зменшення здавлення м’язів. У тяжких випадках для врятування життя потерпілого кінцівку ампутують.

2. Для запобігання шоку і спазмам судин уводять броміди, хлоргідрат, атропін, глюкозу, застосовують новокаїнові блокади, кисень.

3. Відновлюють резервну лужність крові шляхом внутрішньовенного уведення 20–25 г соди і 3 л ізотонічного розчину хлориду натрію, хворому призначають рясне питво.

4. Підсилюють діурез за допомогою сечогінних засобів.

5. Основну роль у боротьбі з інтоксикацією при травматичному токсикозі відіграють методи екстракорпоральної детоксикації. Від самого початку проводять регіонарну перфузію ураженої кінцівки під джгутом для зменшення ендотоксикозу.

Потім якомога раніше після травми застосовують гемодіаліз, гемофільтрацію (для ліквідації гострої ниркової недостатності), гемосорбцію, плазмосорбцію, плазмаферез (для боротьби з гострою печінковою недостатністю).